понеділок, 29 травня 2023 р.

"Діти ніколи не бувають винними ні в чому. Винні завжди батьки" Лесь Подерев'янський. 01.06.2023 Міжнародний день захисту дітей.

Пам'ятаємо....01.06. 2023 Міжнародний день захисту дітей
 

 

Лікар Джон Шеррі (Ірландія) психотерапевт і один з керівників Департаменту дитинства та сімейної психології писав : "Виховувати дітей - це майже те ж саме, як кататися на американських гірках. Самостійно ви тільки сідаєте у вагонетку - а подальше від вас не залежить. Потяг поїхав і вам залишається тільки міцно триматися за поручні. До самого кінця путі ви вже не зможете вийти з вагонетки, не зможете змінити напрямок руху. Що чекає вас? Що буде за наступним поворотом? Вагонетку кидає то до верху, то до низу, заносить чи то вліво, чи то вправо...
Ці шалені перегони з одного боку і бентежать і захоплюють, з іншого - вам страшно: здається, що вагончик зійде з рейок і вріжеться в огорожу. В якісь хвилини політ захоплює вас і ви не відчуваєте нічого окрім захоплення, а через мить страх повертається і нудота знову підкрадається до горла.
Саме такі відчуття ( тільки розтягнуті у часі) сприймають і батьки, та головне, що тут, як і на американських гірках, вам не залишається нічого іншого, як просто віддатися потоку подій і на власному досвіді відчути всі злети і падіння.
Сучасні батьки стикаються з великими труднощами. Кожна сім'я відчуває колосальний стрес від тиску зовнішнього світу.Сьогодні сім'ї важче "утриматися в сідлі" ніж раніше. Ще 100 років тому люди жили в жорстко структурованому суспільстві, де кожна соціальна група мала своє уявлення що прийнятно, а що ні. Ця консервативна система давала сім'ї велику підтримку. Загально прийняті цінності слугували своєрідними маяками у житейському морі і у важких ситуаціях батьки орієнтувалися саме на них.
Сьогодні світ вільний від жорстких постулатів і традицій - і саме тому сім'я начебто знаходиться в ізоляції від суспільства. Зіштовхуючись з проблемами , батьки вже не можуть спиратися на традиції, в яких буди виховані самі, бо у підростаючого  покоління  свій погляд на світ. "

 
Зараз дуже багато сперечаються про те, що таке "правильне виховання". На наш погляд кожна дитина  в першу чергу потребує ЛЮБОВІ, яка не залежить від її успіхів , УВАГИ, якої дитина потребує завжди, брати на себе ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за рішення проблем дитини. І обов'язково пам'ятати, що тільки наш особистий приклад здатен чомусь навчити дитину. Нехай вона бачить, що ви не уникаєте проблем, вдумливо розбираєтеся в кожній ситуації і вмієте признавати свої помилки. І якщо це буде так, у вашої дитини з'явиться шанс вирости відповідальною і незалежною людиною



А ми, бібліотекарі, зі свого боку, пропонуємо вам різноманітні матеріали на тему виховання. Можливо наші дайджести та книги допоможуть вам краще зрозуміти свою дитину.

1. Кібермауглі ( Пам'ятка для небайдужих батьків)

2. Розібратися в собі, щоб зрозуміти дитину ( Пам'ятка для батьків)

3. Адаптація дитини до школи після канікул (Пам'ятка для небайдужих батьків)
4. Розумовська Є. 10 причин, чому індійські мами ніколи не кричать на своїх дітей( Традиції виховання дітей в Індії)

5. Розумовська Є. 5 секретів виховання від японських мам: переймаємо досвід

6. Матіола Д. 6 золотих правил виховання від єврейських мам

7. Коляда М. Сучасна енциклопедія виховання дитини: 1000 корисних порад фахівців.- 2005

8. Шрагіна Л. 15 табу для матусь і татусів, або Батьківські помилки з любові для дітей.- 2016

9. Бреніф'є О. Що таке почуття?.-2017

10. Бреніф'є О. Що таке щастя? .- 2017

11. Бреніф'є О. Хто Я ? .- 2017

12. Шерри Дж. С  нами родительская сила! Советы психолога с мировым именем.- 2008




А для вас, шановні наші користувачі шкільного віку ми  запропонували взяти участь у конкурсі "Малюнок на асфальті". Нам було приємно, що ви відгукнулися і подарували всім нам  частку своєї творчості. Перегляньте  фото і згадайте цей конкурс, який подарував вам не тільки призи за участь, але і смаколики. Дякуємо!



Конкурс розпочався...















Дитяча творчість





Доброзичливі оцінювачі


Нагороди за натхнення



До нових зустрічей!


Бережемо наше майбутнє - наших дітей.

На 29 травня 2023 року за офіційними даними 483 дитини загинуло, 486 дітей поранено... 
без коментарів...

Ми обов'язково вистоїмо і ПЕРЕМОГА буде за нами!
 Слава Україні!
Героям Слава!
Слава нації!
Смерть ворогам!
Україна - понад усе!

вівторок, 23 травня 2023 р.

27 - 28 травня - Дні Києва.




 Інформцікавинки  про наше улюблене місто.

Біографія пісні "Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б'є..."


Ще до війни молодий композитор із Запоріжжя Платон Майборода приїхав до Києва і став студентом спочатку музичного училища, а потім консерваторії. Він полюбив Київ за його самобутню красу, і цю любов прагнув висловити в жанрі, в якому працював - у пісні. у 1949 році в Майбороди встановилася тісна творча співпраця з молодим, талановитим поетом Андрієм Малишком. Тоді вони склали кілька пісень. Та їхня робота була не дуже вдалою,  публіка сприйняла  ці пісні доволі прохолодно. Та нарешті, спільна робота Майбороди і Малишка над київською темою принесла їм справжній великий успіх - по всій Україні лунала пісня "Білі каштани", проте це була пісня про одну з яскравих визначальних ознак Києва, а не про все місто. 


Тема виявилася непростою. Поет і композитор шукали зачіпку для ідеї майбутньої пісні, здавалося знаходили,
 але потім відмовлялися від неї. Несподівано її підказав лист від
 студентів-випускників Київського медичного інституту. Вони писали Платону Майбороді, що скоро поїдуть з міста, яке стало їм рідним за роки навчання, роз'їдуться, але назавжди в пам'яті у них залишаться найкращі молоді роки життя в Києві з його квітучими каштанами , вулицями і провулками, мальовничими дніпровськими кручами, широким Славутичем і весняними київськими солов'їними ночами. Ось про це й попросили написати пісню, та таку, щоб вони запам'ятали і повезли з собою...
Малишко уважно кілька разів прочитав цей лист і пообіцяв, що складе текст пісні. І через кілька днів текст був готовий - саме такий, про який мріяв композитор, і такий, про який просили студенти-випускники. 
Рядки віршів Малишка були настільки наспівними, що відразу підказали Майбороді контури мелодії, над якою він почав працювати з великим натхненням. Незабаром мелодія пісні, названої її творцями "Київський вальс", була створена.
Майборода і Малишко вирішили, що першими виконавцями пісні будуть вони самі, а першими слухачами - студенти-медики, які надіслали їм заявку.
Актовий зал медичного інституту був заповнений повністю, автори почали виконувати  свій новий твір, і вже з другого куплета багато слухачів підхопили:" Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б'є. Молодість мила, - ти щастя моє...". Автори радісно перезирнулися - пісня вдалася!.




Хрещатик відомий і невідомий. Хрещатицькі адреси міської публічної бібліотеки.  

До 1860 року у Києві не було публічних бібліотек. Щоправда  існував кабінет для читання - книгарня-бібліотека, де можна було купувати друковані видання і читати їх. Цей кабінет інакше називався "Аптека для душі". Належав він відставному капітану П.П. Должикову і містився спочатку на Подолі (по Олександрівській вулиці), а згодом у 60-ті роки ХІХ століття - на Хрещатику, № 31. Але цей кабінет не задовольняв вимог університетського міста. Так "Памятная книжка Киевской губернии на 1858 год" зазначає, що "Громадської біблдіотеки в Ки
єві досі ще немає, тимчасом, як за великою кількістю жителів у ній є нагальна потреба. Кабінет Должикова не може задовольнити вибором книжок усіх читачів, різних за вихованням, освітою і віком. У кабінеті є лише газети, журнали (до 20 видань), романи й оповідання; але книжок вченого змісту майже зовсім не існує".
Купець Борщевський відкрив бібліотеку - єдину в місті з російською періодикою. Існувала ще "Общая лектория" в Університеті святого Володимира для сторонніх відвідувачів, але додому книги не видавалися. Журналів і газет у Києві 1856 року одержувалося всього 366 примірників, у тому числі поштою - 19 іноземних видань.
Як згадує один киянин, у 40-50-х роках книги у Києві були рідкістю, у сім'ях їх читали мало.
Такою була ситуація в місті напередодні відкриття  бібліотеки. 
Ідея створення у Києві міської Публічної бібліотеки належить Київському губернаторові М.Г. Кознакову.


 1864 року він звернувся до дворянства Київської губернії з пропозицією сприяти у цьому питанні.
Врешті-решт, 19 лютого 1866 року міська публічна бібліотеки відкрилася у будинку Дворянського зібрання ( на розі Хрещатицької площі й Хрещатика).



 У цьому будинку бібліотека містилася 25 років, одержуючи невелику субсидію від казни та невелику допомогу від місцевого дворянства і, відбиваючи неодноразові спроби виселення. Утім, на щастя, успіху вони не мали. До свого 25-річного ювілею (1891) бібліотека мала 15 тис одиниць книг і періодики. Книг з різних галузей знань налічувалося понад 3000 назв у 8312 томах, 560 брошур, 47 географічних мап і атласів, решта - періодичні видання. Через постійний брак коштів бібліотека не могла похвалитися своїми фондами. Не рятувала становище і благодійність.
Проводячи політику русифікації, особливо після циркуляра міністра Валуєва та Емського указу Олександра П, царат всіляко пригнічував національну культуру українського народу. Тому в бібліотеці були видання лише російською мовою, іншомовні були заборонені. Через драк коштів бібліотека змушена була запровадити незначну платню за відвідування: 2 коп. за один раз, 30 коп. на місяць, 3 карб. на рік. Додому книги не видавалися. Безкоштовними були відвідування для вчителів та учительок міських  та сільських училищ.
Перебуваючи у віддані Міністерства внутрішніх справ, бібліотека була позбавлена субсидії дворянства, а лише на державну існувати не могла. Тому 1891 року бібліотека була переведена до будинку міської Думи (Хрещатик, 18 і перейшла у відання міського управління. Тут вона містилася упродовж 20 років (1891-1911),


після чого була переведена до спеціально для неї спорудженої будівлі (архітектор Р. Кляве) у Царському саду.
Однак нове приміщення з'явилося лише за 20 років після переходу бібліотеки до будинку Думи, а доти, у 90-х роках ХІХ століття, вона перебувала у жалюгідному становищі.
Для книг було відведено 1/2 зали не першому поверсі і невеликий підвал. Тим часом бібліотека щорічно поповнювалася 2-3-ма тисячами примірників книг, а всі приміщення вже були заповнені 32 тисячами книг і залишалося місце лише для 400-500 книжок. Тож книжки складали просто долі.
Читачі користувалися другою половиною залу, де для них стояло шість столів на 60 відвідувачів. А кількість їх дедалі зростала. 
Кількість населення Києва за період 1866-1898 рр. зросла більше як удвічі, збільшилася також кількість середніх та вищих навчальних закладів, учнів, студентів - основних відвідувачів бібліотеки. Вона вже не задовольняла зрослі культурні потреби міста. Вихід один - побудувати для бібліотеки спеціальне приміщення.


У рік свого 50-річчя (1916) книжковий фонд становив 60000 томів. Дума виділяла на утримання бібліотеки до 17000 руб. на рік, з них 8,5 тис руб. спрямовувалося на утримання особистого складу, 3 тис руб. - на придбання книг і журналів, і 5,5 тис - на сплату комунальних послуг. Спецфонд ( плата за читання) сягнув 1,5 тис руб. на рік і витрачався на придбання книг.
Після революції бібліотеці було присвоєно ім'я ВКП(б), потім ім'я КПРС. Будинок зберігся, нині у ньому міститься Національна парламентська бібліотека України ( вул. Грушевського,1).









                                                                    Ваша бібліотека

понеділок, 22 травня 2023 р.

"Мовознайка" 24.05.2023 День слов'янської писемності та культури





Більш, як 500 літ потому в Кракові золотих справ майстер Швайпольт Фіоль узявся за друкарський верстат. Це геніальне дітище німецького винахідника Йогана Гутенберга тільки починало свій переможний хід країнами світу. Перші книги Фіоля були набрані кирилівським шрифтом. Основний текст - церковнослов'янською, післямова - українською. Вважається, що майстер виконував замовлення Київської митрополії, або однієї з єпархій. Зразком для оформлення книг слугували слов'янські рукописи, а гравюра з зображенням розп'яття копіювала прикарпатську ікону. таким був перший крок до українського книгодрукування.

А почалось все ще раніше. У далекому ІХ столітті у старому грецькому місті Солунь ( тепер Салоніки) у сім'ї знатного воїна народився сьомий син - Констянтин. Вже на схилі життя він прийняв сан ченця на ім'я Кирило. Був одним з найосвіченіших людей свого часу, знаний і як проповідник християнства.
у 863 році вчений і просвітитель та його брат Мефодій, винайшов слов'янську азбуку, що стало відкриттям нової епохи в історії людства.
"Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог - такі перші слова, перекладені слов'янською мовою.
ІХ століття було важким і жорстоким. Германська імперія наступала на землі західних слов'ян, на Великоморавську державу. Народ намагалися підкорити та запровадити чужу культуру. Німецькі епіскопи забороняли вести службу в церквах на рідній мові.
От і запросив Великоморавський князь Ростислав братів, і доручив їм організувати богослужіння слов'янською мовою.
Направляючи до князя Кирила і Мефодія, грецький цар Михаїл писав: "Посилаю тобі тих, кому Бог відкрив не знані досі літери великої мови, мужів чесних, благовірних, вчених і філософів.Прийми дар, що значно дорожчий золота і срібла, каменів коштовних і багатства швидкоминучого".
Важко склалася доля великих просвітителів. Пройшли вони через тюрму, заслання, гоніння, але їхня праця не пропала даром. Поява алфавіту відкрила шлях розвитку слов'янської писемності і книжкової справи, подальшому розвитку духовності.
Бо "Душа, що не знає літер, - мертва душа, - написав Кирило у передмові до "Євангелія", яке згодом увійшло до знаменитого "Ізборника" Святослава 1073 року.

Отже, коли ви пишете літери, вивчаєте Абетку, пам'ятайте про двох братів з невеликого міста Салоніки.

Бібліотека пропонує всім вам, шановні наші користувачі книжкову виставку
"Мовознайка"







"Буква до букви - і виникло слово.
Слово до слава - звучить рідна мова."
                                        (І.Січовик)

І давайте пам'ятати: українська мова -це також зброя!

вівторок, 16 травня 2023 р.

Важка дорога додому. Пам'ятаємо...18 травня 2023 р. День скорботи і пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу

     


    Багато років минуло від тоді, коли кримськотатарський народ насильно виселили з рідного краю.За свою багатовікову історію кримські татари не знали страшніших часів, ніж ті, яки випали їм за радянської доби. Але, незважаючи ні на що, борючись за право повернутися на рідну землю, вони змогли зберегти себе як народ, націю

Ми пропонуємо вам виставку 1 книги Юрія Зінченка Кримські татари. Історичний нарис.