понеділок, 10 червня 2024 р.

"Пам'ятаємо..." 22 червня День скорботи і вшанування пам'яті жертв. Початок Німецько - радянської війни (1941)

 Факти  історії


Друга світова війна (1 вересня 1939 - 2 вересня 1945) - найкривавіший глобальний конфлікт. У ньому загинуло від 50 до 85 млн. людей. 21 місяць цієї війни СРСР і Третій Райх виступали як союзники, а 22 червня 1941 року вступили у військову конфронтацію після порушення нацистами договору про ненапад на радянський союз. 
Для України війта почалася 1 вересня 1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Того дня німецька військова авіація бомбардувала Львів та інші міста. Від 17 вересня учасником Другої світової на боці Німеччини став Радянський  Союз. Внаслідок переділу Центральної та Східної Європи між нацистами і комуністами до складу Радянського Союзу в 1939 році були включені території Західної України та Західної Білорусії, а в 1940 році - країни Балтії, Бессарабія та Північна Буковина.
Для України Друга світова війна не лише історія перемоги над нацизмом, але також - національна трагедія.
Українці, позбавлені власної державності, у ній змушені були воювати за чужі імперські інтереси та, інколи, вбивати інших українців.
Разом із тим слід наголосити на внесок саме українців у розгром нацизму і згадати  про військовослужбовців:
 Радянської армії понад 6 млн.,
вояків УПА понад 100 тис., 
Польщі - 120 тис.,
США  до 80 тис.у 1945 р.,
Канади  до 45 тис. у 1945 р.,
Румунії - 24 тис.,
Угорщини до 20 тис.,
Словаччини до  2 тис.,
Хорватії 1500 тис.
Прямі людські втрати України у Другій світовій становлять понад 8 млн. осіб,
економічні - 285 млн. тогочасних рублів.
Війна розкрила для українців руйнівну "силу" обох тоталітарних режимів.
Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України  (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл, депортації).
Однак довго замовчувалися численні злочини комуністичного режиму - розстріли політичних в'язнів  у Західній Україні в червні-липні 1941 року, підрив центру Києва і греблі ДніпроГЕСу в 1941 р., знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами тощо. 
Із Україною пов'язане і завершення війни. 2 вересня 1945 року генерал Кузьма Дерев'янко, який народився на Уманщині, від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії. 


Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини підписали в Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам - жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.
Прем'єр Великобританії Вінстон Черчілль і президент США Гаррі Трумен відмовили. На це Сталін  заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати і не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не не території переможців, а там, звідки прийшла агресія, - в Берліні. Союзники погодилися. 
Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст - 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а за московським це - 9 травня 00:43.
Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню - 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.
(За матеріалами  Українського інституту національної пам'яті)








А ми, українці...





вівторок, 4 червня 2024 р.

"Пам'ятаємо... В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України.Пам'ятний день було встановлено постановою Верховної Ради 2021 року.

 


" Українські діти знають і бачили те, чого не повинні бачити діти. Вони зростають на уламках власного дитинства. росія несе провину за те, що наші діти страждають у ХХІ столітті, у власному домі, в рідній мирній країні.
Бо імперія зла прийшла з війною і відібрала у них дитинство, відібрала рідних, друзів, домівки, всі права і можливості, які вони до того мали".

Митрополит Київської і всієї України Єпіфаній.
Предстоятель православних церков України.


У регіонах, які сьогодні охопила війна ,стало звичайною практикою  спрямовувати  удари проти мирного населення, головним чином проти жінок і дітей, виганяти їх з домівок, знущатися над ними, вбивати їх.
Біженці - найуразливіша група, та діти - найуразливіша з найуразливіших. Коли доводиться рятуватися зі своєї оселі, саме вони першими  помирають в дорозі від  зневоднення, хвороби, виснаження. На окупованих територіях вони наражаються на сексуальну небезпеку.
Я хочу нагадати "русскому миру" відомий вислів , який використав Ернест  Ґеміґвей  у своєму  романі "По кому подзвін" : "... не 
 питай по  кому дзвонять, дзвонять по тобі".



"Діти в Україні пережили 832 дні жаху. Сотні тисяч дітей лягали спати в холоді і страху. Діти були вбиті та поранені, і багато хто з них втратив батьків, братів і сестер, друзів, свої домівки, школу. Жодна дитина не повинна так страждати".

Кетрін Рассел, виконавча директорка ЮНІСЕФ.

понеділок, 27 травня 2024 р.

1 червня 2024 року - Міжнародний день захисту дітей

"Діти повинні жити в світі краси, 

гри, казки, музики, малюнка, фантазії"

                                            Василь Сухомлинський


Наша невеличка виставка журналів "Джміль" запрошує всіх до витоків  дитячої творчості. Перегорніть сторінки цих журналів, пориньте у світ краси. Бо як писав видатний педагог Василь Сухомлинський :"Краса - це радість нашого життя. Людина стала Людиною тому що побачила глибину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої зорі, прозорий серпанок степових просторів...відблиск сонця в міріадах крапель ранкової роси...фіолетову хмару на бузковому кущі, ніжну стеблинку та блакитний дзвіночок проліска - побачила і, здивована пішла землею, створюючи нову красу. ... Краса - один із струмочків, що живлять доброту, сердечність і любов... я бачу великий духовний сенс у тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала , переживала. І чим більше вони одухотворюються цією красою, то сильніше прагнуть  творити прекрасне."
Завітайте до нас в в перший тиждень червня. Ви те тільки переглянете цікаві журнали, але і матимете змогу прослухати  чарівну, незвичайну казку Василя Сухомлинського " Краса, Натхнення, Радість і Таємниця".
Ми чекаємо на вас.
















вівторок, 21 травня 2024 р.

Пам'ятаємо...26 травня - День Києва!

 

Найвища Київська блакить, найкращі київські каштани,

Хай вам радіється й щастить, мій Києве й мої кияни.

                                                                                                                        В. Крищенко



 Наш Київ одне із найдавніших міст світу - творіння багатьох поколінь архітекторів. Всі вони прагнули до того, щоб місто над Дніпром було зручним для життя, праці та відпочинку. Й неодмінно - красивим. У кінці ХУШ - першій половині ХІХ століття в Україні було  створено чимало ансамблів і споруд у стилі класицизму. Спочатку в монументальному будівництві домінували церкви, пізніше - палаци та парки, ансамблі міських урядових центрів, численні типи громадських споруд. На початку ХХ століть з'явилася необхідність  зведення нових типів будов:  театрів, лікарень, вокзалів, навчальних закладів ,військових установ тощо. 

В місті працювала плеяда таких відомих зодчих, як А. Меленський, І. Григорович-Барський, С . Ковнір, батько і син Беретті, О. Шилле, І. Шедель, В. Ніколаєв, В. Городецький і багато інших... Давайте згадаємо деяких із них.

Архітектор Володимир Безсмертний, киянин. Прожив досить насичене, творче життя. Деякі його споруди і зараз можна побачити. Це - елеватор на Подолі при млині Лазаря Бродського (нині книгосховище Національної парламентської бібліотеки). За його пропозицією прокладається паркова Петровська алея, котра досі зберегла свою назву. Петровська алея була улюбленим місцем гулянь громадян і гостей міста. Колись в цих місцях були ресторани "Рив'єра" та "Кукушка". Безсмертний укріплював від  зсувів схили та створив естакаду  першого фунікулера, спорудженого 1902-1905 рр. на Володимирській гірці. Також архітектор консультував будівництво Політехнічного інституту..



Елеватор




                                                                      Петровська алея


                                                                ресторан "Кукушка"


                                                                            фунікулер

Архітектор Дмитро Дяченко. Головною справою зодчого стає проектування і будівництво в 1923-1930 рр. комплексу будівель інституту Української  сільськогосподарської академії у Голосієві. Тут відобразився не тільки його талант, але і національні особливості будівництва. У великому хвилястому фронтоні корпусу лісотехнічного факультету, мальовничих фронтончиках над вікнами, пілястрах головного фасаду проглядає наслідування традиційних форм української архітектури - ХУП - ХУШ століття. Високі дахи і білі стіни підсилюють це враження. Споруди відзначаються старанно продуманим плануванням, що цілком відповідає сучасним вимогам. Зовнішній вид будови був незвичний для архітектури того часу.


                  
                          корпуси інституту Української сільськогосподарської академії



Архітектор  Павло Альошин, киянин.  Завдяки своїй обдарованості та працьовитості Павло Альошин одержав добру освіту, яка дозволила йому в подальшому стати відомим будівельником. Це саме йому належить доповідь, де він запропонував прогресивний тип школи з одностороннім розташуванням класів. Архітектор розробляв проєкти численних житлових будинків та громадських споруд. Серед робіт зодчого особливо виділяється  будинок Педагогічного музею (1901-1913 рр.) Ця світла споруда на вул. Володимирській, 57, добре знайома усім киянам. Після 1917 року тут відкрився Музей революції, потім київський філіал музею В. Леніна, а нині - Будинок вчителя, як один із важливих культурних осередків міста.







У 1928-1930 рр. за проєктом Альошина був побудований житловий будинок лікаря на Великій Житомирській,17. За якостями архітектури - це один з найкращих будинків міста із споруджених в довоєнні роки. Тут ефект мальовничості досягнуто дугою фасаду, ритмічно розчленованого трикутниками в плані еркерами, м'яко закругленими боковими виступами і традиційним для Києва використанням декоративних якостей червоної та жовтої цегли.. В цьому домі жив архітектор  Альошин...






Стиль модерн в мистецтві і архітектурі виник в кінці ХІХ століття в країнах Європи. В більшості країн він був відомим під французькою назвою
 "Art Nouveau".




Одним із джерел європейського модерну вважається японське мистецтво, із якого творці модерну успадкували лінії і форми живої природи.
На території України існувало декілька основних шкіл Art Nouveau: київська, харківська, львівська, одеська.
Пам'ятники модерна, незалежно від того, де вони знаходяться, - у Києві чи в Парижі - завжди  легко впізнати. 
Перш за все вони вражають своїми динамічними силуетами, вільним трактуванням простору та дивовижним химерним орнаментом, основною темою якого була лінія " удар батога", схожа на стеблини рослин або морську хвилю.
Практично будь-який об'єкт стилю модерн це - яскравий приклад синтеза мистецтв - від світильника до форми віконних та дверних отворів від дверної ручки - до сходів.
В модерні немає другорядних елементів, всі вони однаково важливі у створенні цілісного образу об'єкту.




                                                                                          






Хочу запропонувати вам історію двох київських будинків стилю модерн.

Отже, історія перша.



Сьогодні уявити Бессарабську площу без ринку неможливо, а в 1904 році, коли Міська рада Києва, дізнавшись, що один з найбагатших жителів міста, благодійник та власник цукрових заводів Лазар Бродський, дає гроші на будівництво критого ринку  на Бессарабській площі, почали думати: чи є сенс Києву брати цей спадок. Справа в тому, що кошти, які давав на будівництво Бродський були пов'язані з вимогою: місто повинно виплачувати 4,5% річних з наданої суми ( 22500 тис. крб.) на користь благодійних установ, якими тоді опікувався Лазар Бродський. Міська влада хотіла відмовитися, та родичі мецената дуже хотіли аби для киян ім'я Бродського було пов'язане з появою сучасного великого критого ринку.
В 1908 році було створено спеціальну будівельну комісію, яка обрала проєкт  архітектора Генріха Гая. В одному приміщенні Гай поєднав ринок, бібліотеку, ресторан, концертну залу та виділив місце для торгівлі квітами.Потім з проєкту щезли бібліотека та концертна зала і восени 1909 року почалося будівництво ринку.



Бессарабський ринок,  напрочуд художня з любов'ю до архітектури, будівля. Це помітно навіть у дрібних квіточках - заклепках, та в загальному романтичному виді  споруди.
Побудований у центрі площі  ринок, піднімається над нею, як сільський острівець серед міського життя.
Стіни прикрашали два  тематичних панно "Селянин з коровами" та "Молочниця". А під скляним дахом можна побачити селянку яка несла глечики з молоком, селянина, який запрягає в ярмо пару волів, голову бика з великими рогами та багато інших декоративних виробів...






                                                  

                                                                                                                
  Миром, гармонією і    пасторальною ідилією дихає будівля ринку - казкового українського хутора серед гомінкої міської площі.


                                                               
У 60-ті роки ринок декілька разів реконструювали, та в цілому він залишився тим дивним київським ринком, який заповідав нашому місту Лазар Бродський, який задумали архітектор Генріх Гай та інженер Михайло Бобрусов.....










       


Історія друга. 
Ігнатій Казимирович Ледоховський - самий загадковий із всіх київських архітекторів епохи модерн. Час  знищив сліди його біографії, але зберіг творчість художника і архітектора: шість чудових будинків: 
будинок № 32 по вул. Велика Житомирська,





будинок № 8 по вул. Симона Петлюри (Комінтерну)




будинок № 33 по вул. Олеся Гончара


будинок № 21 по вул Ветрова





будинок № 14 по вулиці Багговутівський



Лук'янівка... пригород Києва...У 1900 році на Богговутівський було побудовано установу спільноти "Київський кабельний завод". На Лук'янівці  були монастирі , лікарні, сирітські притулки та елегантні особняки поважних громадян міста: Голови київського окружного суду Грабаря, міського архітектора Брадмана. Н Лук'янівці жили художники, письменники, музиканти, і серед них Олександр Мурашко, Іван Нечуй-Левицький, Костянтин Паустовський  Микола Бердяєв...
У 1910 році тут було побудовано  будинок для полковника Козаровського в самій глибині  тінистого саду. Тепер саду немає. Зараз одинокий особняк стоїть на голім шматочку землі, відгороджений від вуличного життя парканом "а-ля модерн".
У цього будинку була непроста доля: у 20-х роках  особняк націоналізували і перетворили у дитячий садок, а в 1927 році дім передали заводу "Укркабель" для організації в ньому палацу культури. І весь цей час будівлю перебудовували, варварськи змінюючи його історичний вигляд.


Та давайте повернемося у ті часи, у 1910 рік, коли будинок  № 14 був тільки побудований. Саме в той час був дуже популярним роман про лицарів Круглого столу "Смерть Артура".
Корона, щит з мечами, священна чаша Ґрааль, рослинний орнамент - данина середньовічній романтиці...




"Англійський роман" середньовічного автора, як могутній лицарський кінь несе читача країною легендарного короля Артура та його лицарів. Слідом за Томасом Мелорі,  в силу свого таланту та у вмінні відобразити в художніх образах ідеали і очікування своїх замовників, у цій казковій країні опинився і архітектор Ігнатій Ледоховський...

За книгою Л. Кудрявцева " Двадцять архітекторів, які будували Київ" 
                                                                        
                                                                        Відкривайте для себе  Київ, подорожуйте             його вулицями та провулками, він розповість вам багато чого цікавого.                                                                                                                                                                                                                                         "На білому світі столиць є чимало, 
                                                                                                            а Київ на світі один.."  
                                                                                                                                                                                                                                                                           Ю.  Рибчинський