вівторок, 31 травня 2022 р.

"Я маю право жити на землі, творити, дихати, учитись" 01.06. День захисту дітей.04.06 Міжнародний день безвинних дітей жертв агресії

Добрий день! Ми з України!

 Навіть у страшному сні ми не могли уявити, що у ХХІ столітті на нашу землю прийде потворна, жорстока, нахабна та жадібна війна. 24 лютого орди "русского міра" почали вторгнення.

Харків, Мелітополь, Чернігів, Суми, Буча, Гостомель, Бородянка, Ворзель, Ірпінь, Мотижин, Васильків, Біла Церква, Ізюм, Львів, Сєвєродонецьк і ще багато українських міст і сіл зазнали лиха від "старшого брата".

Та головне - діти. Діти і війна - речі несумісні. Станом на 31 травня з початку війни загинуло 243 дітей, 446 дитини - поранено, депортовано 200 тис.. Наша держава робить все, щоб припинити ці звірства. Наші ЗСУ робить можливе й неможливе, але... обстріли тривають і діти гинуть.... Станом на 26 травня у Харкові  загинув  п'ятимісячний хлопчик, а 30 травня - дев'ятирічна дівчинка.

1 червня - День захисту дітей, 4 червня - Міжнародний день безвинних дітей -  жертв агресії.  В мирний час ми запропонували б вам книжкову виставку, голосні читання тощо. Але сьогодні хочемо показати  відеоролик, де представлені художні роботи наших друзів -  учнів  Київської дитячої Академії мистецтв ім. М.І. Чембержі, присвячені  життю українців  та майбутній перемозі.

Так сталося. що одне з головних свят України - Великдень -  припало на воєнний час. І у цьому ролику в супроводі проникливої мелодії Мирослава Скорика  ви побачите поєднання свята та печалі.

Україна - нездоланна! Таланти наших дітей вказують на те, що в нашої країни прекрасне майбутнє!

Все  буде Україна!!!


понеділок, 30 травня 2022 р.

Місяць травень.

     Добрий день! Ми з України!

    Минув ще один робочий  місяць в умовах воєнного стану. Ще один місяць, коли спілкування відбувалося частіше телефоном, коли доводилося по телефону диктувати текст невеликого вірша або байки, бо там, де перебувають наші користувачі, не має інтернету.

Ми раділи кожному відвідувачу, особливо мамам з дітьми, які не поспішали, вибираючи книжки, та дозволяли своїм дітлахам почитати  журнал чи передивитися книжкові ілюстрації...













Коли на старший відділ прибігали читачі, швиденько брали чи здавали книжки  то, не затримуючись, бігли додому, бо мама  хотіла, аби дитина під час можливої повітряної тривоги була поряд з нею.





Частіше стали заходити до нас дорослі читачі, пенсіонери, які  намагалися вибрати щось позитивне та оптимістичне. І ми тішилися, бо могли задовольнити їх запит.







Через зміни, які відбулися в нашому житті, змінилися і умови нашої роботи. Зараз ми більше уваги приділяємо роботі з книжковим фондом (ротації книг : абонемент - читальний зал, оформлення актів на списання відібраних книг тощо)

Ми готуємо бібліотеку для тих наших користувачів, які повернуться після закінчення війни і ми знову будемо разом.

 

Слава Україні! Героям  Слава! 

Все буде Україна!!!


пʼятниця, 27 травня 2022 р.

Прогулянки нашим містом. До днів Києва 28,29 травня 2022 р.

 Я - киянка. В цьому місті народився мій тато, тут жили мої бабуся та дідусь, прабабуся і прадідусь. Тут народився мій син... Я частина цього міста, яке неможливо не любити... Я частина цих вулиць, провулків, площ, парків та скверів... І кожного разу, коли мандрую  знайомими вуличками,  відкриваю для себе щось нове і цікаве....

От і тепер, з нагоди Днів Києва,  хочу познайомити вас, наші користувачі, з цікавинками  з історії нашого міста.

Отже, ми починаємо...

Владислав Владиславович Городецький (справжнє ім'я - Лешек Дезидерій Владислав Городецький) (1863-1930) - легендарний  київський архітектор. Дохідний дім в стилі "Модерн", або Дім з химерами,  було побудовано  1902 року на частині земельної ділянки професора Меринга ( тепер вулиця Банківська,10). З боку Банкової має три поверхи, з боку площі ім. Франка - шість. Скульптури тварин за ескізами Городецького виконав скульптор Еліо Сала, який залишив свій підпис "Е. Sala. 1902" під скульптурною композицією боротьби левиці і орла, яка була встановлена з лівої частини будинку біля альпійської гірки. Зараз її закрасили сірою фарбою, і вона втратила свій рельєфний вид.




По верхніх кутах будівлю стережуть шість наяд, які сидять на рибах-чудовиськах з хвостами дельфінів і головами вусатих сомів. Фронтон дома прикрашають бетонні голови восьми носорогів і більше тридцяти голів - оленів, орлів, драконів, жирафів, змій, а також химерних рослин. Знизу його охороняють десять великих голів слонів, чиї хоботи  використовуються як водостоки, а у службового входу в будинок примостився крокодил. На даху розташувалися тринадцять веселих великих жаб.




При реконструкції дому у 2000 році будинок пофарбували в сірий бетонний колір, а раніше на ньому була цегляна кладка жовтого і зеленого кольорів. За всі ці роки з десятків скульптур, які встановлені на фасаді, постраждала тільки одна -  великий удав, який повз по лівому рогу будівлі: йому відбили голову. Реставратори приліпили голову удава з частиною тулуба, але вона виявилася набагато меншою, ніж залишки "тіла". Тому київські знавці шуткують:  удав линяє, і він скидає шкіру.

Архітектор із сім'єю зовсім недовго прожив в цьому будинку: дохідний дім прийшлося заставити за борги.

Після 1921 року тут розміщався КВО, потім дім віддали під комунальні квартири, після війни тут була поліклініка для співробітників ЦК КП(б) України. Після реконструкції 2005 року будинок став державною резиденцією для приймання закордонних делегацій. Дуже прикро, що не збереглися унікальні керамічні печі, а гарні маленькі ручки для дверей замінили на великі вуличні...

(За книгою А. Марущак, Л. Кириченко Прогулки по Киеву с газетой "Сегодня".-К,: 2017)



Дім вдови,що плаче, був побудований архітектором  Е.П. Брадтманом у 1908 році для купця 2 гільдії Сергія Аршавіна. Він отримав свою назву завдяки великому жіночому маскарону, який нібито плаче під час дощу.
Жіноче лице - головна прикраса будинку. Хто ж вона, ця таємнича незнайомка?




Одні вважають, що мають справу з київською медузою Горгоною. Це можливо, тому що образ прекрасної дівчини, чий погляд перетворював все живе на камінь, і на голові якої замість волосся звивалися змії, дійсно був у давнину талісманом, який відводив небезпеку. Він зустрічався біля входу в будинок, аби оберігати домівку від впливу ворожих сил.




За іншою версією - це індіанська богиня щастя і добробуту Лакшмі, чия корона - традиційні для Києва листя і плоди каштана.

За третьою версією, на фасаді зображено хазяйку особняка - пані Аршавську.

 Так що це за створіння, яке охороняє старовинну будівлю? В гарних рисах кам'яної діви можна впізнати райську птаху Сирин, яка призначена охороняти дім від непрошених гостей і приваблювати гостей бажаних....

В будинку в різні часи знаходилася Федерація іноземних груп ЦК РКП(б), особливий відділ ХП армії, профспілка Південно-Західної залізниці, управління справами ЦК КПУ. Зараз ця будівля використовується як гостьовий  будинок для особливо поважних гостей Президента України.

(За книгою А. Маслюкова, М. Ганцевої Київ в стилі Модерн.-К.:2015)


Забутий Київ...
У 1944-1958 роках у Києві було відкрити рекордну кількість кінотеатрів - 20. Деякі з них не просто дожили до наших днів, а й добре відомі кожному киянину: "Київ" на вул. В. Васильківська (1952), "Кінопанорама" на вул. Шота Руставелі (1958), а також два, які недавно закрили на Хрещатику - "Орбіта" (1954) і "Дружба" (1958).




 Дивом залишилися дитячі кінотеатри "Салют" в Китаєво (1956), "Кадр" на Куренівці (1957) . Правда про їх існування знають тільки місцеві жителі, та й то не всі. А як же інші представники "золотої двадцятки"?
Ще в радянські часи закрили "Зарю" ( вул. Ярославів Вал), "Комсомолець України" (вул. Прорізна), "Комету" (вул. Ярославська), а кінотеатри "Ракета"(вул.Саксаганського) і "Авангард" (вул. Московська) зруйнували і забули. Про кінотеатри минулих років мало хто пам'ятає, хоча деякі з них у свій час "гриміли" на на все місто.




В 1953 році в Олександрівській Слобідці було відкрито кінотеатр "Зірка". Це стало подією не тільки районного, але і міського масштабу. Це була будівля спеціально спроектована для кінотеатру, оригінальної архітектури, була справжнім подарунком для киян. Фото з зображенням "Зірки" навіть з'явилося в альбомі  визначних пам'яток міста. Та це було першим і останнім "явищем кінотеатру народу". Згодом про нього забули. Архітектура сталінського ампіру не вписувалася в концепцію спрощених форм і спровокувала справжню війну з" надмірністю ". Про нього просто забули.
Повчальна історія трапилася з кінотеатром "Прогрес", який відкрився  1958 року в шостому павільйоні ВДНГ  УРСР. Як же це було приємно: приїхав літнього дня на Виставку, познайомився з передовим досвідом тваринників і металургів, з'їв ескімо, покатався на трамвайчику, пішов у кіно, а під вечір ще й в один з трьох місцевих ресторанів...




На початку дев'яностих весела та безтурботна Виставка "розтанула", а в шостому павільйоні "Технічні культури" міцно засіла Українська універсальна товарна біржа. Зараз тут не до кіно...


 

 А як не згадати знамените "Стереокіно Дніпро" в Піонерському парку. Сюди дуже часто водили цілі класи. На вході кожному глядачу давали спеціальні окуляри. Як тільки ти їх надягав - починалося диво: екранні герої виглядали "як живі", об'ємні предмети, здавалося, можна будо помацати... глядачі гомоніли від захвату. Наприкінці 80-х  "Дніпро"  поставили на реконструкцію, з ремонтом не поспішали, будівля почала потихеньку руйнуватися.
А потім були  кінотеатри  60-х .70-х, 80-х..... але це зовсім інша історія...

(За книгою Ігоря Однопозова Забытый советский Киев: 2012)

Наша читачка Женя Саєнко подарувала нам вірш про Київ













пʼятниця, 20 травня 2022 р.

Пам'ятаємо : 21 травня - День Європи


Доброго дня! ми з України

 З нагоди цієї дати бібліотека пропонує тематичну виставку "ЄС і Україна"






Перегляньте матеріали цієї виставки і відкрийте для себе багато цікавого. 

А ще ми пропонуємо познайомитися з Польщею і представляємо вам нове есе нашої співробітниці бібліотекаря І категорії Кононової Ганни Володимирівни (фотографії автора)


 Відкриваючи Європу. Польща




    Моє знайомство з Європою почалося з відвідання аквапарку в Кракові. Дивно, чи не так?

Це було далекого 2006 року, коли в Україні багато хто навіть не знав такого слова – аквапарк. А наша туристична група здобула можливість не просто пірнати в різних басейнах та відвідати гірки-віражі та інші атракціони парку, а й в оригінальний спосіб зануритися у перші європейські враження: браслет на руці з номером-ключем від шафки для одягу, зручні умови, потужний фен для кожного в роздягальні. Начебто нічого особливого. Але!



    Але перебування у цьому польському аквапарку пробудило в мені не усвідомлені раніше відчуття радісної свободи, впевненості в собі та власної гідности. Захотілося, щоб і в нас були такі аквапарки – в кожному місті. Захотілося, щоб і в інших українців прокинулося це чудове почуття свободи, впевненості та гідності. Бо за ними прийшло б і відчуття власної європейськості.

    Ця європейськість відчувається в Польщі на кожному кроці: гарні дороги, чистота всюди на вулицях і міжміських трасах, неухильне дотримання правил дорожнього руху і багато іншого. Це також тремтливе ставлення до своєї культури та історії – як поляки пишаються Коперником, Міцкевичем, Шопеном! Як бережуть історичну архітектуру! Як уміють зробити привабливий туристичний об'єкт із закинутої соляної шахти, наприклад!








А люди доброзичливі та освічені: в супермаркеті можна англійською порозумітися з простою продавчинею, пояснивши, що тобі потрібні не гачки для рушників, а саме затискачі-кліпси. Ви уявляєте собі, як наші продавці супермаркетів "вміють" говорити англійською? Отож бо! 

    Очікуваною була схожість мов. Можна питати українською – тебе розуміють. Відповідають польською – і тобі зрозуміло ну майже все. Чи то про зупинки розпитувала в трамваї (до речі, одразу декілька пасажирів намагалися допомогти), чи продавчиню в магазині, чи адміністратора в готелі. 

    Ця гостинність і доброзичливість приємно вражала. Європа! 

  І кожного дня, коли закінчувалася екскурсійна програма, незважаючи на втому, хотілося побродити вулицями міста, всотуючи європейську атмосферу. Поспостерігати за живими скульптурами (в нас такого ще не було навіть у Львові), послухати вуличних музик, подивитися виступ жонглерів смолоскипами на головній площі. Коротше кажучи, хотілося доторкнутися. Доторкнутися до європейського міста.

 





    Так, європейського. Тут навіть трамваї обов'язково їздять за розкладом. А електротабло - на кожній зупинці! Отже, про трамваї. Наша гідеса спеціально вчила нас ними користуватися: двері вагону не відкриються, поки не натиснеш на кнопку – всередині салону або зовні. Ця дивина деякий час спантеличувала, тоді здавалося, що зручніше було б доручити відкриття дверей водієві, як у нас. Та нарешті я збагнула: в Європі прийнято, що кожен сам за себе відповідає і не чекає, поки хтось інший за нього щось зробить. Наприклад, водій відкриє тобі двері. Або держава призначить якісь виплати. Чи не призначить... 

    Отже, друже, потурбуйся про себе сам! Європейська свобода вибору, свобода дії та відповідальність – це два боки однієї медалі, що називається європейське життя. Нам ще треба трошки дорости до усвідомлення цього. 

    Смак свободи українці вже відчули. До речі, Польща була першою країною, що визнала незалежність України далекого 1991 року. Особливо яскраво цей потужний потяг до свободи проявляється у нашому драматичному сьогоденні, коли країна відстоює не просто свої території, а право на існування, день за днем, місяць за місяцем відбиваючи агресивні напади ворога.

    В цей важкий час увесь цивілізований світ став на наш бік. І Польща – перший наш друг в Європейському прагненні і в Євроатлантичному, в дипломатичній сфері і в гуманітарній. І після нашої безсумнівної перемоги саме завдяки таким друзям ми зможемо рухатися вперед - до нашого європейського майбутнього. Ми гідні цього! Ми це вже довели!



                                                                 Г.В.Кононова