Я - киянка. В цьому місті народився мій тато, тут жили мої бабуся та дідусь, прабабуся і прадідусь. Тут народився мій син... Я частина цього міста, яке неможливо не любити... Я частина цих вулиць, провулків, площ, парків та скверів... І кожного разу, коли мандрую знайомими вуличками, відкриваю для себе щось нове і цікаве....
От і тепер, з нагоди Днів Києва, хочу познайомити вас, наші користувачі, з цікавинками з історії нашого міста.
Отже, ми починаємо...
Владислав Владиславович Городецький (справжнє ім'я - Лешек Дезидерій Владислав Городецький) (1863-1930) - легендарний київський архітектор. Дохідний дім в стилі "Модерн", або Дім з химерами, було побудовано 1902 року на частині земельної ділянки професора Меринга ( тепер вулиця Банківська,10). З боку Банкової має три поверхи, з боку площі ім. Франка - шість. Скульптури тварин за ескізами Городецького виконав скульптор Еліо Сала, який залишив свій підпис "Е. Sala. 1902" під скульптурною композицією боротьби левиці і орла, яка була встановлена з лівої частини будинку біля альпійської гірки. Зараз її закрасили сірою фарбою, і вона втратила свій рельєфний вид.
По верхніх кутах будівлю стережуть шість наяд, які сидять на рибах-чудовиськах з хвостами дельфінів і головами вусатих сомів. Фронтон дома прикрашають бетонні голови восьми носорогів і більше тридцяти голів - оленів, орлів, драконів, жирафів, змій, а також химерних рослин. Знизу його охороняють десять великих голів слонів, чиї хоботи використовуються як водостоки, а у службового входу в будинок примостився крокодил. На даху розташувалися тринадцять веселих великих жаб.
При реконструкції дому у 2000 році будинок пофарбували в сірий бетонний колір, а раніше на ньому була цегляна кладка жовтого і зеленого кольорів. За всі ці роки з десятків скульптур, які встановлені на фасаді, постраждала тільки одна - великий удав, який повз по лівому рогу будівлі: йому відбили голову. Реставратори приліпили голову удава з частиною тулуба, але вона виявилася набагато меншою, ніж залишки "тіла". Тому київські знавці шуткують: удав линяє, і він скидає шкіру.
Архітектор із сім'єю зовсім недовго прожив в цьому будинку: дохідний дім прийшлося заставити за борги.
Після 1921 року тут розміщався КВО, потім дім віддали під комунальні квартири, після війни тут була поліклініка для співробітників ЦК КП(б) України. Після реконструкції 2005 року будинок став державною резиденцією для приймання закордонних делегацій. Дуже прикро, що не збереглися унікальні керамічні печі, а гарні маленькі ручки для дверей замінили на великі вуличні...
(За книгою А. Марущак, Л. Кириченко Прогулки по Киеву с газетой "Сегодня".-К,: 2017)
Дім вдови,що плаче, був побудований архітектором Е.П. Брадтманом у 1908 році для купця 2 гільдії Сергія Аршавіна. Він отримав свою назву завдяки великому жіночому маскарону, який нібито плаче під час дощу.
Жіноче лице - головна прикраса будинку. Хто ж вона, ця таємнича незнайомка?
Одні вважають, що мають справу з київською медузою Горгоною. Це можливо, тому що образ прекрасної дівчини, чий погляд перетворював все живе на камінь, і на голові якої замість волосся звивалися змії, дійсно був у давнину талісманом, який відводив небезпеку. Він зустрічався біля входу в будинок, аби оберігати домівку від впливу ворожих сил.
За іншою версією - це індіанська богиня щастя і добробуту Лакшмі, чия корона - традиційні для Києва листя і плоди каштана.
За третьою версією, на фасаді зображено хазяйку особняка - пані Аршавську.
Так що це за створіння, яке охороняє старовинну будівлю? В гарних рисах кам'яної діви можна впізнати райську птаху Сирин, яка призначена охороняти дім від непрошених гостей і приваблювати гостей бажаних....
В будинку в різні часи знаходилася Федерація іноземних груп ЦК РКП(б), особливий відділ ХП армії, профспілка Південно-Західної залізниці, управління справами ЦК КПУ. Зараз ця будівля використовується як гостьовий будинок для особливо поважних гостей Президента України.
(За книгою А. Маслюкова, М. Ганцевої Київ в стилі Модерн.-К.:2015)
Забутий Київ...
У 1944-1958 роках у Києві було відкрити рекордну кількість кінотеатрів - 20. Деякі з них не просто дожили до наших днів, а й добре відомі кожному киянину: "Київ" на вул. В. Васильківська (1952), "Кінопанорама" на вул. Шота Руставелі (1958), а також два, які недавно закрили на Хрещатику - "Орбіта" (1954) і "Дружба" (1958).
Дивом залишилися дитячі кінотеатри "Салют" в Китаєво (1956), "Кадр" на Куренівці (1957) . Правда про їх існування знають тільки місцеві жителі, та й то не всі. А як же інші представники "золотої двадцятки"?
Ще в радянські часи закрили "Зарю" ( вул. Ярославів Вал), "Комсомолець України" (вул. Прорізна), "Комету" (вул. Ярославська), а кінотеатри "Ракета"(вул.Саксаганського) і "Авангард" (вул. Московська) зруйнували і забули. Про кінотеатри минулих років мало хто пам'ятає, хоча деякі з них у свій час "гриміли" на на все місто.
В 1953 році в Олександрівській Слобідці було відкрито кінотеатр "Зірка". Це стало подією не тільки районного, але і міського масштабу. Це була будівля спеціально спроектована для кінотеатру, оригінальної архітектури, була справжнім подарунком для киян. Фото з зображенням "Зірки" навіть з'явилося в альбомі визначних пам'яток міста. Та це було першим і останнім "явищем кінотеатру народу". Згодом про нього забули. Архітектура сталінського ампіру не вписувалася в концепцію спрощених форм і спровокувала справжню війну з" надмірністю ". Про нього просто забули.
Повчальна історія трапилася з кінотеатром "Прогрес", який відкрився 1958 року в шостому павільйоні ВДНГ УРСР. Як же це було приємно: приїхав літнього дня на Виставку, познайомився з передовим досвідом тваринників і металургів, з'їв ескімо, покатався на трамвайчику, пішов у кіно, а під вечір ще й в один з трьох місцевих ресторанів...
На початку дев'яностих весела та безтурботна Виставка "розтанула", а в шостому павільйоні "Технічні культури" міцно засіла Українська універсальна товарна біржа. Зараз тут не до кіно...
А як не згадати знамените "Стереокіно Дніпро" в Піонерському парку. Сюди дуже часто водили цілі класи. На вході кожному глядачу давали спеціальні окуляри. Як тільки ти їх надягав - починалося диво: екранні герої виглядали "як живі", об'ємні предмети, здавалося, можна будо помацати... глядачі гомоніли від захвату. Наприкінці 80-х "Дніпро" поставили на реконструкцію, з ремонтом не поспішали, будівля почала потихеньку руйнуватися.
А потім були кінотеатри 60-х .70-х, 80-х..... але це зовсім інша історія...
(За книгою Ігоря Однопозова Забытый советский Киев: 2012)
Наша читачка Женя Саєнко подарувала нам вірш про Київ
Немає коментарів:
Дописати коментар