пʼятниця, 28 січня 2022 р.

"Ніхто не бачив сліз, ніхто не чув благання - Без зойків падали скривавлені тіла..." 29.01 - День пам'яті Героїв Крут.

    В грудні 1917 року, порушуючи всі міжнародні правові норми, Москва пішла широким наступом на Україну, бо в Росії почався голод і розруха.

Командували більшовицькими військами українці: Антонов-Овсієнко, Юрій Коцюбинський (син українського письменника Михайла Коцюбинського) та Віталій Примаков (усі троє були розстріляні більшовиками у 1938).  

Українська армія була знищена своїми і добита більшовицькою пропагандою. Українці залишали фронт і до політичного життя робилися байдужими та пасивними. І коли, нарешті, українські лідери відважилися проголосити IV Універсал, то захищати державу абсолютно не було кому. На Київ повалила орда Муравйова. От тоді на оборону столиці молодої держави вийшли зовсім юні студенти та гімназисти. Погано озброєні, погано одягнені - вони стояли на смерть. 

              
        Надворі холодна, сувора зима, і вчора сказали у школі: 

"Під брами столиці їх сунеться тьма - душителів нашої волі..."

Удома дбайливо книжки поскладав: "Вернусь, буде час для науки..."

І вперше в житті по-військовому взяв військову рушницю у руки. 

У матері сліз не було на виду: дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию худу: "Щоб не простудивсь, часом, сину..."

Як бруками рідного міста ступав (тричвертімільйонного міста!), 

В загоні ні разу ніхто не спитав: "Чому вас іде тільки триста"...

Чорнів - червонів потолочений сніг, день Слави писав Україні: 

Боролись, аж поки останнім поліг юнак у вовняній хустині... 

                                                                                                          (О. Кобець)

Коли юних крутян доколювали багнетами, в Києві йшли бої між більшовиками-арсенальцями та залишками УНР. Більшовицька газета "Правда" у 1918 році писала: "У Києві вуличні бої. Українські війська на чолі з головокомандувачем товаришем Коцюбинським ведуть запеклі бої...". І саме іменем Юрія Коцюбинського розстрілювали на місці тих, хто мав необережність розмовляти українською мовою, носив вишиту сорочку чи тримав вдома портрет Шевченка... 

Коли крутян більшовики повели на розстріл, своєю останньою життєвою дорогою нескорені молоді люди співали гімн "Ще не вмерла Україна" , який розпочав гімназист Григорій Пипський. Серед розстріляних були і двоє друзів - два Володимира: Шульгін і Наумович. Прощаючись хлопці міцно обнялись, і в цей час кулі ворога прошили молоді тіла українських патріотів. Їх так і поховали в одній труні на Аскольдовій могилі. Пізніше в 1934 році влада зруйнувала кладовище. Мати Володимира Наумовича Софія прах сина і його друга перенесла до родинного поховання на Лук'янівському цвинтарі. До 29 січня 1996 року лише одна людина в державі знала, що тут знайшли спочинок двоє героїв, котрі віддали своє життя за незалежність України. Це краєзнавець Людмила Проценко. Сімейну таємницю їй довірила родичка Наумовича.


 


"На станції, що має назву Крути, серед зими троянд буяє цвіт...

Ніколи Україні не забути, цих юних душ нескорений політ". 

Пропонуємо вам познайомитися з матеріалами нашої тематичної полички: 

"Ніхто не бачив сліз, ніхто не чув благання - 

Без зойків падали скривавлені тіла..."



 

середа, 26 січня 2022 р.

27.01 - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. "Забути - означало вбити жертви ще раз. Ми не змогли запобігти їхньої смерті першого разу. Ми не повинні дозволити вбити їх знову" (Елі Візель)


За межами жаху 
  

Голокост...Яке зловісне слово! Його походження етимологічний словник пояснює утворенням від англ. Holocaust і лат. holocastum, що означає "цілковите спалення". Більш вдалого терміну годі було підібрати. "Всеспалення", отже спалення всього, всіх - таким у пам'яті людства назавжди залишиться геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно шість мільйонів євреїв. Тим не менше повного поіменного переліку жертв досі не існує.

    Поняття "Голокост" увійшло в мою свідомість ще в підлітковому віці, коли батько, який під час окупації Києва був 12-літнім хлопчиком, розповів про страшну трагедію Бабиного Яру. Він згадував, що більшість київських євреїв усвідомлювали, навіщо їм наказали зібратися із цінними речами. У місті звідусіль чувся моторошний плач приречених, який часом перетворювався просто на відчайдушне виття. Від нього, казав батько, аж кров стигла у жилах. Ця розповідь дуже мене вразила. Дуже!


Іншим разом батько повідав мені про поневіряння єврейського хлопця під час війни. Дізнався про це, коли життєві обставини звели двох різних людей в одній палаті санаторію. Ось дядько Леонід і розповів татові свою драматичну історію. Він був із єврейської родини Житомира, на початок війни йому виповнилося 13. Коли гітлерівці захопили місто, зібрали всіх євреїв, щоб відіслати на розправу. Везли у вантажівці. Вночі. І мати сказала йому: "Синку, ти маєш вижити заради всіх нас. Рятуйся як зумієш". На повороті, коли машина загальмувала, вона буквально виштовхнула сина, тим самим врятувавши його. Але про це вже не дізналася. 

Більше двох років Льоня блукав далекими поліськими селами Житомирщини та Київщини. Приходив уночі чи у глибоких сутінках. Стукав, просив хліба й води. Йому не відмовляли ніколи, часто пропонували переночувати. Але більш, ніж на одну ніч хлопець не наважувався залишатися. В теплу пору року можна проводити ночі в лісі. А от взимку  було складніше. Одну зиму ховався в монастирі. Допомагав на кухні, збирав хмиз, прибирав. Та якось настоятелька пошепки попередила, що має відомості про майбутню облаву в обителі та навколишніх селах. Ледве встиг втекти до лісу.

А одного разу будинок, до якого постукав, виявився хатою місцевого поліцая. На щастя, його вдома не було, а дружина підлітка не видала. Навіть встигла нашвидкоруч зібрати для нього харчів. 

Ось так і рятувався. Завдяки допомозі звичайних людей, які теж на собі відчули всі надскладні реалії воєнного часу. 

Це історія з присмаком гіркоти, хоча Леоніду вдалося зберегти своє життя. А от його родині та сусідам - ні. 

Після війни парубок неодноразово намагався дізнатися про долю своїх батьків. Марно! Чи згинули вони в якомусь концтаборі, чи було їх страчено в лісі десь під Житомиром - невідомо. Документів про цей злочин не лишилося. Мабуть, тому й не існує повного поіменного переліку жертв Голокосту. Та ми пам'ятаємо про них. І пам'ятатимемо завжди. Бо "Забути  - означало вбити жертви ще раз." (Елі Візер). Скільки зламаних людських доль! Шість мільйонів загиблих від тих гітлерівських злочинів просто не осягнути. 

Недарма відомий французький письменник Бернар Вербер сказав: "Голокост... це за межами жаху".

Г.В. Кононова, бібліотекар I категорії.



Бібліотека ім. М.М. Коцюбинського пропонує тематичну полицю видань, що присвячені Голокосту. Щоби пам'ятали! Щоб молоде покоління усвідомило: цей жах не має повторитися. Ніколи більше!



 

    

середа, 19 січня 2022 р.

Взявшись за руки - до волі. 22 січня - День Соборності України.

     1918 рік - Четвертим Універсалом Центральної Ради Українську Народну Республіку проголошено самостійною і незалежною державою. 

На початку 1990 року - Київ, Львів та багато інших міст побачили незвичну картину. Люди узявшись за руки, утворили вздовж доріг "живі ланцюжки". Таким єднанням уперше відзначили вони знаменну дату, яку вперто замовчували більшовики, - День Соборності України.

 



А починалося все на Софіївському Майдані у Києві 22 січня 1919 року. Тут зібралися десятки тисяч жителів міста, члени Директорії та уряду Української Народної Республіки, Галицька делегація, іноземні дипломати. 12 годинна дня. Духовенство на чолі з архієпископом виходить урочистою процесією з собору під святкові дзвони, яким вторує звук гарматних пострілів з Печерська. Настає знаменна мить. Над принишклим майданом лунають слова державного секретаря Лонгина Цегельського. Про волю Західно-Української Народної Республіки об'єднатися в одну Українську соборну державу. Грамоту-ухвалу Української Національної Ради з його рук приймає голова Директорії Володимир Виниченко. Потім професор Федір Швець проголошує довгожданий Універсал: "Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України".
Після урочистого проголошення злуки відбувся військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.   

З Днем Соборності! 


Пропонуємо Вам познайомитися з матеріалами нашої тематичної полички. 






понеділок, 17 січня 2022 р.

Прапор + Герб + Гімн = Держава

    Державна символіка покликана формувати громадянську гідність, патріотичні почуття і впевненість в майбутньому своєї держави. 

Визначення та опис державних символів України подано в ст. 20 Конституції України.

І стяг синьо-жовтий - над нивами і водами, в небі твоїм на вітрах степових...

 
28 січня сесія Верховної Ради України більшістю голосів проголосила синьо-жовтий прапор Державним прапором України. Історичні джерела донесли до нас незначні відомості про кольори прапорів Київської Русі. Синій і жовтий називали державними кольорами Давньої Русі, спадкоємицею якої була передусім Україна. Для нашої залитої світлом країни, жовтий і синій кольори були і є найбільш підхожі. Ці кольори народові давала любов до природи, яку він бачив саме в жовтій та лазуровій фарбі: золотий степ, синє небо, ріки з жовтими очеретами і рудими скелями. Символами України є чисте небо - символ миру та пшеничне поле - символ достатку.

Наш герб - тризуб, це зброя, слава і сила, наш герб - тризуб, недоля нас скосила та ми заросли, ми є ми завжди будем.

Про походження, ідею і значення тризуба в Україні як Державного герба, національного знаку і релігійного символу, писали понад 50 авторів. Як Державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918  року Малою радою в Коростені. Як герб тризуб залишився і в часи гетьманату, а далі й за Директорії. Від часу об'єднання УНР і ЗУНР державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі. 19 лютого 1992 року за пропозицією Президента України Л.М. Кравчука сесія Верховної Ради затвердила Малий герб України. 

Слова палкі, мелодія врочиста. Державний гімн ви знаєте усі. 


Пісня - душа народу, національні гімни - найвищий прояв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". Жодному нашому твору української літератури не судилася така велична і... трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенними, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались - не вбили. Автором музичної редакції Державного гімну України є Микола Вербицький.

    На нашій тематичній поличці ви зможете познайомитися з матеріалами даної тематики.


Дай, Боже, сонцю бути золотим.

Дай, Боже, дневі щасної години.

Дай, Боже, тиші мертвим і живим.

Дай, Боже, Україні - України. 

                                                                  (В. Баранов) 

пʼятниця, 14 січня 2022 р.

Старий Новий Рік в бібліотеці.

    Для нас було повною несподіванкою, коли відчинилися двері бібліотеки і до нас завітали маленькі щедрувальники, друзі нашої бібліотеки. Вони заспівали нам щедрівочок, засіяли пшеничкою і побажали всьому колективу бібліотеки здоров'я, радості, добра. 


        Дякуємо вам, дорогі наші друзі! 




середа, 5 січня 2022 р.

Святкові будні бібліотеки

     Не дивлячись на карантині обмеження та шкільні канікули, коли основна частина наших користувачів їде до бабусь та дідусів, або просто в гості до знайомих; ті, хто залишився, не маючи змоги з різних причин відвідати ТРЦ, кінотеатри, тощо... усвідомили, що саме тепер у нагоді стане книга. А ми, зі своєї сторони намагаємося задовольнити потреби наших користувачів. Всіх наших відвідувачів чекає не тільки книга, але й зустріч з казковими героями, Дідом Морозом, чарівними ялинками. 




    
    Напередодні Різдва до нас завітала сім'я нашого друга, професора НУБіП, доктора психологічних наук Віталія Шмаргуна. Никифор, Ясміна та Емілія одразу познайомилися з казковими мешканцями.


А потім почали вибирати книжки.



 

вівторок, 4 січня 2022 р.

Фантастичні пригоди Різдвяної компанії

     З Новим роком! З Різдвяними святами! Бажаємо всім здоров'я, миру, радості, щастя, успіхів!  

Неважливо, де ми мешкаємо в місті чи селі; де ми вчимося або працюємо: в школі, в університеті, в майстерні або офісі. Ми всі різні, але є те, що нас об'єднує.

    На Новий рік та Різдвяні свята ми збираємося разом з рідними, запалюємо свічки, бенгальські вогні, загадуємо бажання і віримо, що воно обов'язково збудеться...

До Різдвяних свят бібліотека підготувала вам зустріч з незвичайною книгою Корінни Ґізелер 

"Фантастичні пригоди Різдвяної компанії"

    Фреда завжди знала, що її кіт особливий... але ж не на стільки, щоб йому телефонував сам Санта-Клаус і просив допомогти врятувати Різдво! Проте дивуватися ніколи. Дівчинка мусить довіритися пухнастому другові й відправитися разом з ним прямісінько на край світу. Там, на Північному полюсі, працює компанія "Ліга Різдва", завдяки якій діти щороку отримують подарунки. Та цього Різдва помічники Санти, схоже, не зможуть виконати дитячі замовлення: невідомий хакер заблокував головний комп'ютер компанії...

Читайте і отримуйте задоволення!