"Ми весь час стоїмо на грані -
Невідомих шляхів майбутніх"
О. Теліга
Олена Теліга (1906 - 1942) - видатна українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня та діячка ОУН. Була яскравою представницею «празької школи» українських поетів. Під час німецької окупації нелегально приїхала до Києва, де очолила Спілку українських письменників та редагувала газету «Українське слово».
У Бабиному Яру, поруч з пам'ятником жертвам єврейського геноциду, стоїть Пам'яний Хрест. Спочатку на цьому місті у лютому 1992 року було встановлено дерев'яний хрест на честь 621 розстріляного члена ОУН, включаючи Олену Телігу та її чоловіка Михайла.
Згодом, у липні 2016 року, до 110-річниці від дня народження поетеси, його замінили на величний кам'яний хрест.25 лютого 2017 року на території заповідника було відкрито пам'ятник Олені Телізі.
Олена Шовгеніва... Перші роки дитнства у Петербурзі були радісні та безтурботні. Заможний батьківський дім, товариство старших братів, під опікою гувернантки, що вчила іноземних мов. Дівчинка була улюбленицею батьків. Висококультурне середовище формувало її дух. Проте, Олена не була вихована по-українськи. Професор Шовгенів був свідомий українець в майбутньому міністр уряду УНР, та в його домі панувала виключно російська мова. Несподівано батька запрошують на роботу до Києва. До Києва переїзджає і сім'я, дівчина навчається в одній із гімназій столиці. Тут Шовгенівих застала Українська революція. Доба УНР була недовгою. Після поразки УНР батько й старший брат виїхали до Польщі. Олена з матір'ю та молодшим братом залишилися в окупованому більшовиками Києві. Невдовзі мати зрозуміла, що за радянської влади вона не зможе дати дітям не лише доброї освіти, а й зберегти їм життя. У 1922 році сім'я опинилася у Чехо-Словаччині . Там Олена закінчила історико-філологічне відділення педінституту в Празі. Добре вивчила українську мову і перейшла на неї в побуті.
А потім відбулося знайомство з Михайлом Телігою, співаком-бандуристом, студентом, старшиною армії. Невдовзі вони одружилися.
З 1929 року Теліги жили у Варшаві. Олена почала публікувати свої поезії в часописах, писала також літературознавчі та публіцистичні статті.
З кінця 1930-х - активна діячка ОУН, працювала у
культурній реферантурі (КР ОУН) - спеціальному відділі організації українських націоналістів, започаткованому Олегом Ольжичем. ЇЇ головною метою було утвердження національної свідомості, пропаганда ідей соборності та об'єднання українських митців і науковців для розбудови майбутньої держави.
З початком Другої світової війни переїхали в окуповану Україну, де Олена стала організаторкою Спілки українських письменників, видавала тижневик"Літаври", що виходив при щоденнику "Українське слово".
Незабаром німецькі окупанти переконалися, що Українські націоналісти ніколи не підуть на співпрацю з нацистами. Газету "Українське слово" передали в руки колаборантів і запропонували Телізі перевести "Літаври" на інший шлях, нацистський. Але про такий компроміс не могло бути й мови. Поетеса склала з себе обов'язки редактора і зосередила всю свою увагу на організації Спілки письменників.
Німецькі спецслужби розгорнули репресії проти українських націоналістів. Олену Телігу попередили про небезпеку арешту, їй запропонували терміново залишити Київ. Але вона відмовилась.
9 лютого 1942 року німці зробили засідку в приміщенні Спілки. О 15.00 вони перекрили вихід і заявили, що хто не належить до Спілки може йти додому. В той самий час там був і Михайло Теліга. Він не був письменником, та залишився з дружиною із солідарності. По іншому вчинити він не міг, адже сам гартував її волю, вчив ненависті до ворогів і любові до батьківщини. Вони були вірні одне одному в житті, вони залишилися вірнимий у смерті. "Якщо Олена помирає за Україну, то і я помру..." це були останні слова Михайла.
21 лютого 1942 року в Бабиномі Яру Олену і Михайла разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти.
Немає сьогодні їх могил, зате залишилася пам'ять про їхнє життя та боротьбу.
"...і в павутинні перехресних барв
я палко мрію до самого рання
щоб Бог послав мені найбільший дар :
гарячу смерть - не зимне умирання."
Олена Теліга.
