2026 р. "Пам'ятаємо..." 31травня - День Києва !

 "Цілує сонце золото Софії :

князь Ярослав - розбудовник Софії Київської"

Він не відзначався талантом полколводця і лицарскої постави не мав. До того ж був він нещасливим батьком і небажаним чоловіком, а великий київський престол отримав милістю брата і честю новгородців. Одначе саме він - не старший і навіть не улюблпений  син Володимира Великого - став володарем  Київської Русі, набув слави  найбільш книжного правителя своєї доби і запам'ятався літописцям як Ярослав Мудрий, тесть Європи і правитель своєї землі.

У літо 1015, відділений від двору і від великої політики, майбутній збирач східнослов'янськихї земель і поборний самодержавної влади, новгородський князь Ярослав скористався політичними негараздами у столиці і оголосив про вихід з-під батьківської влади. Все сприяло його задуму: і хвороба Володимира Великого, і заколот старшого брата Святополка, і навала печенігів.

Незважаючи на звичаї та традиції, попри батьківську волю, запропонував Ярослав Швеції військово-політичний союз, скріпив його самочинним одруженням на принцесі Індигерді і замість посагу замовив дві тисячі вікінгів...

Щоправда, до прямого зіткнення  з батьком у Ярослава не дійшло  Володимир  Святий відійшов у кращий світ і дав змогу своїм нащадкам позмагатися за батькове добро. Так розпочалася одна з кривавих братовбивчих міжусобиць. І хоча не таланило Ярославові: був він битий і Святополком Окаянним, і його союзником польським королем Казиміром Хоробрим, і своїм старшим братом Мстиславом Удатним Чернігівським, київський престтол дістався саме йому. До 1019 року більшість братів (10 з 13) були вбиті прихильниками Святополка. Польські легіонери відмовилися від участі в походах, які не обіцяли ні золота, ні слави. Стольний Київ переходив із рук в руки, але братовбивці не піддався. Врешті-решт довелося Святополку вибрати золото із казни  і тікати до Європи.  Старший брат Мстислав  задовольнився тим, що відокремив від Русі своє князівство. А Київ залишився Ярославові, який не зброєю, а хитрістю, талантом дипломата виборов право на велике князювання, а згодом став повновласним правителем, розгромив печенізькі орди, заснував Ярославль зібрав найбільшу за тих часів бібліотеку, побудував чимало храмів і монастирів, розширив Київ до Золотих воріт і сів за написання "Руської правди". 

Понад три десятиліття Ярослав правив Руссю. Продовжуючи справу свого батька Володимира Хрестителя, він розбудував Київ, перетворив його на  "другий Царьгород". Добру освіту дав князь своїм дітям і поріднився з славетними монаршими дворами. Тож і прозвали його "тестем" Європи.

За літописом початок 1054 року був для Києва тривожним.

 У ніч з 19-го на 20-е лютого ( за старим стилем) у Вишгороді помер  великий князь  Ярослав.

Поховали  Ярослава Мудрого у мармуровому саркофазі у головній святині, яка стала найкращим пам'ятником князю і головною святинею Русі-України - Софіївському Соборі.

Софія Київська - найбільше диво не тільки української, а і світової архітектури.В усій Європі жодна споруда ХІ століття не могла зрівнятися з цим храмом.

Його споруджено як головний митрополичий храм, громадсько-політичний і культурний центр Русі за князювання Ярослава Мудрого на честь перемоги над печенігами. Будівництво й оздоблення цього величного символу християнства тривало близько 15 років - 1037-1051 рік. Імена будівельників Софії Київської невідомі. Але й сьогоді величаво пливуть у небі тринадцять золотавих бань ( відповідно до кількості апостолів на чолі з Христом). Мозаїки і фрески суцільним килимом огортають стіни, склепіння і стовпи храму. Монументальний образ Богоматері Оранти (її постать має заввишки майже шість метрів) панує над часом і простором з так званої непорушної стіни. На золотому мозаїчному увігнутому тлі навколо Оранти завжди видно сяйво. Бліде, трохи похилине обличчя Божої матері майже строгого античного овалу з великими сумними очима зворушливе і чарівне. Цей образ належить до найкращих образів Богоматері у світовому мистецтві.

Вже багато віків із вуст в уста передається заповідь:

 доки стоїть у Софії Оранта, стоятиме Київ.

Стоїть вона на фоні небозводу,
од сяйва аж хмеліє голова,
як велич українського народу,
як мудрість, що у вічності жива. 

                                                                                    ( Г. Серебрякова)

2026 рік. "Пам'ятаємо... 21 травня День української вишиванки!

                             

 Україно моя вишиванко

Ти мій біль, моя мука і доля;

Я без тебе як день без світанку,

Я без тебе, як жайвір без поля

Вишиванко моя вишиванко

Смерекова вишнева жага,

Ти далеких Карпат полонянка,

Ти Дніпра мов хвиля жива;

Я по світу іду в вишиванці

Аж дивуються ген журавлі,

Хай встрічають в веселій багрянці

Україна іде по землі.

Україно моя вишиванко

Ти тернова моя голубінь,

Хай святиться навік світлий ранок

І травневого  дня височінь

                                                                                     Г. Булах

Шановні наші читачі, друзі, колеги!

Зі с вятом! Здоров'я, Перемоги, Миру, душевного комфорту, радості та щастя!

Слава Україні!

"Пам'ятаємо... 165 р. тому 22 травня (1861) перепоховання Т. Шевченка на Чернечій горі"

 

".. щоб лани широкополі і Дніпро і кручі, було видно, було чути, як реве ревучий..."

Перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року стало символічним поверненням поета в Україну згідно його "Заповітом". Подія перетворилася на велелюдну народну процесію та демонстрацію національної єдності.

8 травня 1861 року труну викопали зі Смоленського кладовища, запакували у свинцеву та перевезли залізницею.

18 травня домовина прибула до Києва. Вона перебувала в церкві Різдва Христового  на Подолі, де з поетом попрощалися студенти, інтелігенція та прості кияни.

20 травня труну перевезли на пароплаві "Кременчук" до Канева.

Два дні домовина стояла в Успенському  соборі. 22 травня (10 травня за старим стилем) відбулася панахида, після якої труну поставили на козацький віз, покрили червоною китайкою, а замість волів впряглися люди. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата - декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Перевезення домовини тривало 14 діб.

Григорій Честахівський, друг поета, доклав багато зусиль, щоб перепоховання відбулося саме в Каневі, оскільки родичі пропонували поховати поета у Києві. Ця подія стала актом великої пошани до Кобзаря.

Над домовиною Шевченка на місті поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом нв могилі встановили дубовий хрест.

Такою біла могила до 80-х років ХІХ століття.

На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест за проектом В. Сичугова, впорядковано  земельний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудували хату для доглядача Івана Ядловського.

Влітку 1884 року ( за іншими джерелами в 1889р.) на тарасовій горі збудували перший  народний музей - "Тарасову світлицю". У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник "Могила Тараса Григоровича Шевченка; бронзовий монумен поетові споруджено у 1939 році (сульптор Матвій Манізер, архітектор Євген  Левінсон)

Наша тематична поличка нагадає вам про цю подію.