"Життя іде... і в цьому його суть. Спливає час. Хвилина за хвилиною. Коли ти українець - українцем будь, - той Україна буде Україною!"
К. Оверченко
"Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 року розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності України.
Треба наголосити, що думка про національний суверенітет зародилася не у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, як зазначалося в проімперських засобах масової інформації. Вона прийшла до українського народу через вистраждані віками державницькі змагання багатьох поколінь.
Ідея суверенітету - ідея вселюдська, тому вона вічна і незнищенна.
Акт проголошення незалежності український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності України не є витвором політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба, яка привела до створення самостійної держави - України.
У зв'язку з цим постало питання: як бути з Українською РСР, її законами, колишніми колоніальними структурами ? Закон "Про правонаступництво України" був прийнятий 12 вересня 1991 року. Підкреслювалося, що з моменту проголошення незалежності України найвищий орган влади - Верховна Рада України в існуючому депутатському складі. На думку законодавців, ця Верховна Рада повинна була діяти як перехідний інститут до скликання Установчих зборів або нових виборів у парламент.
Важливо було визначити основні принципи в галузі державного будівництва. Народ України проголосив, що він будуватиме державу "суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову".
З 1 грудня 1991 року в Україні запроваджувався новий інститут влади - президентське правління. Отже, два види влади - законодавча Верховна Рада і виконавча (Президент) включалися у механізм реалізації державотворчого процесу.
Прагнучи утвердити в незалежній демократичній Україні священний принцип свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп, беручи до уваги, що на території республіки проживають громадяни більш ніж 100 національностей, Верховна Рада України 1 листопада 1991 року прийняла "Декларацію прав національностей України".
Першочерговим завданням Української держави постало створення власної армії, дійового інструменту захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету. Необхідність цього переконливо довели трагічні уроки падіння УНР. Постановою Верховної Ради від 24 серпня 1991 року всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані найвищому органові влади. У січні 1992 року було створене Міністерство оборони України, була сформована Національна гвардія України, розпочалося прийняття військової присяги на вірність Україні.
Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавче затвердження головних державних символів - герба, прапора і гімна. Це, здавалося би, нескладне завдання не так просто було розв'язати українському парламентові. Причини були такі: тривалий колоніальний статус України, уявлення про державну символіку як про суто політичне, а не національне явище, насаджувані впродовж десятиліть офіційною пропагандою відверто антиукраїнські погляди. Та історична правда і здоровий глузд перемогли. Малим гербом України визнано тризуб, державними символами - синьо-жовтий прапор та гімн "Ще не вмерла Україна"
(Малик Я. та ін. Історія української державності)
Ми - українці... Ріже вухо комусь це слово від злоби
Ми - лицарі святого духа й терпіння вічного раби.
На наші голови злітало чимало планетарних гроз.
Нехай шипить нікчемне жало услід нам зверхньо 6 малорос.
Ми вчили світ, як сіять жито, як не пускать у дім біду.
Цариці, вродою умиті, були у нашому роду.
Старання нам не позичати, бо гожі до усяких справ.
Від нашого хлібця і сала ніхто очей не відвертав...
Та державність і незалежність требі захищати. І, як часто буває в історії,
нашу державу атакує зовнішній ворог.
путін здійснив великий гріх: вбиває та ґвалтує український народ, руйнує культурну та історичну пам'ять, намагається знищити наше майбутнє: зробити з українських дітей манкуртів і яничар. Він вщент зруйнував довіру і симпатію до росіян.
Не нужно нас защищать! Не нужно принуждать к миру и любви под дулами автоматов. Мы разуверились в ваших братских чувствах. Насильно мил не будешь.
Все, що відбувається з нашим північним сусідом свідчить про створення системи масового психозу, яка обробляє росіян. Це злочин проти них, бо в перспективі приведе до поглиблення кризи в суспільстві, подібної до божевілля окремої особи і, як наслідок - знищення держави.
Ми бачимо сьогодні несформовану націю, яка не може виборсатися з полону деспотизму, в який вона потрапила.
Народ України розуміє, що плата за державність, за незалежність дуже висока. Але вона того варта. Бо потрапити під вплив божевілля русского мира буде означати повне знищення української нації.
Боронимо нашу землю, захищаємо нашу державу, і ми обов'язково переможемо !
Слава Україні! Героям слава!
Слава нації! Смерть ворогам!
Україна! Понад усе!
