вівторок, 28 липня 2026 р.

2026 . "Пам'ятаємо..." 28 липня День шанування пам'яті Захисників і Захисниць України.Інформація для роздумів.

 

"З рук смерті люди дістають безсмертя.. "

                                                 Леся Українка



28 липня в Україні День шанування пам'яті Захисникив і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.
Цей день покликаний нагадати про злочин проти військовополонених і цивільних, а також вшанувати мужність і незламність тих, хто віддав життя за Україну.
Дата 28 липня обрана невипадково. Вона пов'язана з трагедією в Оленівці, де в ніч проти 29 липня внаслідок вибуху в колонії, де утримували українських військовополонених - оборонців Маріуполя та "Азовсталі", загинули десятки українських захисників, що понад сотні отримали поранення. Ця подія стала одним  1з найтрагічніших символів злочинів проти українських полонених.
У глибокій скорботі ми схиляємо голови перед пам'яттю вс іх, хто пройшов крізь нелюдські умови ворожого полону, зазнав катувань і не повернувся додому. Світла пам'ять військовослужбовцям, добровольцям, медикам, волонтерам та цивільним громадянам, які відділи життя у боротьбі за свободу України.

Хотіла б я проникнути туди,
Де страждання мої неземні,
Де немає правил війни, 
Де рашистські потвори низькі
                                                              перевершують гріх сатани,
Від тортур щоб їх, страт вберегти.
Боже, чуєш молитви мої ?

                                                                                                                Батанова Людмила


" Цинічний акт терору ніколи не буде забутий і не залишиться безкарним. Вшановуємо пам'ять всіх українських військових і цивільних, чиї життя обірвалися в російських катівнях через тортури й нелюдсткі умови. Вічна пам'ять полеглим героям."

Голова Офісу Президекта Кирило Буданов.






  

пʼятниця, 17 липня 2026 р.

2026 р. "Пам'ятаємо..." 120 р. від дня нар. Олени Теліги 21.07

 "Ми весь час  стоїмо на грані -

Невідомих шляхів майбутніх"

                                                           О. Теліга


Олена Теліга (1906 - 1942) - видатна українська поетеса, публіцистка, літературна критикиня та діячка ОУН.  Була яскравою представницею «празької школи» українських поетів. Під час німецької окупації нелегально приїхала до Києва, де очолила Спілку українських письменників та редагувала газету «Українське слово». 

У Бабиному Яру, поруч з пам'ятником жертвам єврейського геноциду, стоїть Пам'яний Хрест. Спочатку на цьому місті у лютому 1992 року було встановлено дерев'яний хрест на честь 621 розстріляного члена ОУН, включаючи Олену Телігу та її чоловіка Михайла.


Згодом, у липні 2016 року, до 110-річниці від дня  народження поетеси, його замінили на величний кам'яний хрест.
25 лютого 2017 року  на території заповідника  було відкрито пам'ятник Олені Телізі.


Олена Шовгеніва... Перші роки дитнства у Петербурзі були радісні та безтурботні. Заможний батьківський дім, товариство старших братів, під опікою гувернантки, що вчила іноземних мов. Дівчинка була улюбленицею батьків. Висококультурне середовище формувало її дух. Проте,  Олена не була вихована по-українськи. Професор Шовгенів був свідомий українець в майбутньому міністр уряду УНР, та в його домі панувала виключно  російська мова. Несподівано батька запрошують на роботу до Києва. До Києва переїзджає і сім'я,  дівчина навчається в одній із гімназій столиці. Тут Шовгенівих застала Українська революція. Доба УНР була недовгою. Після  поразки УНР батько й старший брат виїхали до Польщі. Олена з матір'ю та молодшим братом  залишилися в окупованому більшовиками Києві. Невдовзі мати зрозуміла, що за радянської влади вона не зможе дати дітям  не лише доброї освіти, а й зберегти їм життя. У 1922 році  сім'я опинилася у Чехо-Словаччині . Там Олена закінчила історико-філологічне відділення  педінституту в Празі. Добре вивчила українську мову  і перейшла на неї  в  побуті.
 А потім відбулося знайомство з Михайлом Телігою, співаком-бандуристом, студентом, старшиною армії. Невдовзі вони одружилися.

З 1929 року Теліги жили  у Варшаві. Олена почала публікувати свої поезії в часописах, писала також літературознавчі  та публіцистичні статті.
 З кінця 1930-х - активна діячка ОУН, працювала у
культурній реферантурі (КР ОУН) - спеціальному відділі організації українських націоналістів, започаткованому Олегом Ольжичем. ЇЇ  головною метою було утвердження національної свідомості, пропаганда ідей соборності та об'єднання українських митців і науковців для розбудови майбутньої держави. 
З початком Другої світової війни переїхали в окуповану Україну, де Олена  стала організаторкою Спілки українських письменників, видавала тижневик"Літаври", що виходив при щоденнику "Українське слово".
Незабаром  німецькі окупанти переконалися,  що Українські націоналісти ніколи не підуть на співпрацю з нацистами. Газету "Українське слово" передали в руки колаборантів і запропонували Телізі перевести "Літаври" на інший шлях, нацистський. Але про такий компроміс не могло бути й мови. Поетеса склала з себе обов'язки редактора і зосередила всю свою увагу на організації Спілки письменників.
Німецькі спецслужби розгорнули репресії проти українських націоналістів. Олену Телігу попередили про небезпеку арешту, їй запропонували терміново залишити Київ. Але вона відмовилась.


9 лютого 1942 року німці зробили засідку в приміщенні Спілки. О 15.00 вони перекрили вихід і заявили, що хто не належить до Спілки може йти додому. В  той самий час там був і Михайло Теліга. Він не був письменником, та залишився з дружиною із солідарності. По іншому вчинити він не міг, адже сам гартував її волю, вчив ненависті до ворогів і любові до батьківщини. Вони були вірні одне одному в житті, вони залишилися вірнимий у смерті. "Якщо Олена помирає за Україну, то і я помру..." це були останні слова Михайла.
21 лютого 1942 року в Бабиномі Яру Олену і Михайла разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти.
Немає сьогодні їх могил, зате залишилася пам'ять про їхнє життя та боротьбу.
"...і в павутинні перехресних барв

я палко мрію до самого рання

щоб Бог послав мені найбільший дар :

гарячу смерть - не зимне умирання."

Олена Теліга.












пʼятниця, 10 липня 2026 р.

2026 рік. "Пам'ятаємо..."15 липня - День Української Державності


Героїчна Україна від минулого до сьогодення.

 "Життя іде... і в цьому його суть. Спливає час. Хвилина за хвилиною. Коли ти українець - українцем будь, - то й Україна буде Україною!"

                                                                                                                                       К. Оверченко 

       


                       "Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 року розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання  про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності України.
Треба наголосити, що думка про національний суверенітет зародилася не у зв'язку  з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, як зазначалося в проімперських засобах масової інформації. Вона прийшла до українського народу  через вистраждані  віками державницькі  змагання багатьох поколінь. 
Ідея суверенітету - ідея вселюдська, тому вона вічна і незнищенна.
Акт проголошення незалежності український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності України не є витвором політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба, яка привела до створення самостійної держави - України.



У зв'язку з цим постало питання: як бути з Українською РСР, її законами, колишніми колоніальними структурами ? Закон "Про правонаступництво України" був прийнятий 12 вересня 1991 року. Підкреслювалося, що з моменту проголошення незалежності України найвищий орган влади - Верховна  Рада України в існуючому депутатському складі. На думку законодавців, ця Верховна Рада повинна була діяти як перехідний інститут до скликання Установчих зборів або нових виборів у парламент.
      





Важливо було визначити основні принципи в галузі державного будівництва. Народ України проголосив, що він будуватиме державу "суверенну і самоврядну, незалежну і відкриту, демократичну і правову".
З 1 грудня 1991 року в Україні запроваджувався новий інститут влади - президентське правління. Отже, два види влади - законодавча Верховна Рада і виконавча (Президент) включалися у механізм реалізації державотворчого процесу.
Прагнучи утвердити в незалежній демократичній Україні священний принцип свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп, беручи до уваги, що на території республіки проживають громадяни більш ніж 100 національностей, Верховна Рада України 1 листопада 1991 року прийняла "Декларацію прав  національностей України".


Першочерговим завданням  Української держави постало створення власної армії, дійового інструменту захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету. Необхідність цього переконливо довели трагічні уроки падіння УНР. Постановою  Верховної Ради від 24 серпня 1991 року всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані найвищому органові  влади. У січні 1992 року було створене Міністерство оборони України, була сформована Національна гвардія України, розпочалося прийняття  військової присяги на вірність Україні.




Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавце затвердження головних державних символів - герба, прапорп,  гімна. Це, здавалося би, нескладне завдання не так просто було розв'язати українському парламентові. Причини були такі: тривалий колоніальний статус України, уявлення про державну символіку як про суто політичне, а не національне явище, насаджувані впродовж десятиліть офіційною пропагандою відверто антиукраїнські погляди. Та історична правда і здоровий глузд перемогли. Малим гербом України визнано тризуб, державними символами - синьо-жовтий прапор  та гімн "Ще не вмерла Україна"



( Малик Я та інш. Історія  української державності)


              Ми - українці...Ріже вухо комусь це слово від злоби
          Ми - лицарі святого  духа й терпіння вічного раби.
          На наші голови злітало чимало планетарних гроз.
          Нехай шипить нікчемне жало услід нам зверхньо:                                                                                                   малорос.
          Ми вчили світ, як сіять жито, як не пускать у дім біду.
          Цариці, вродою умиті, були у нашому роду.
          Старання нам не позичати, бо гожі до усяких справ.
          Від нашого хлібця і сала ніхто очей не відвертав...   

Та державність і незалежність треба захищати. І, як часто буває в історії, нашу  державу атакує зовнішній ворог. путін здійснив великий гріх: вбиває та ґвалтує український народ, руйнує культурну та історичну пам'ять, намагається знищити наше м айбутнє: зробити з наших дітей манкуртів і яничар. Він вщент зруйнував довіру і симпатію до росіян. Не нужно нас защищать! Не нужно принуждать к миру и любви под дулами автоматов. Мы разуверились в ваших братских чувствах. Насильно мил не будешь.
Все, що відбувається з нашим північним сусідом свідчить про створення системи масового психозу, яка обробляє росіян. Це злочин проти них, бо в перспективі призведе до поглиблення кризи в суспільстві, подібної до божевілля окремої особи і, як наслідок - знищенні держави.
Ми бачимо сьогодні несформовану націю, яка не може виборсатися з полону деспотизму, в який вона потрапила.
Народ україни розуміє, що плата за державність, за незалежність дуже висока. Але вона того варта. Бо потрапити під вплив божевілля русского міра буде означати повне знищення української нації.
Боронимо нашу землю, захищаємо нашу державу, і ми обов'язково переможемо!
 



Слава Україні! Героям Слава!
Слава нації! Смерть ворогам!
Україна ! Понад усе!