середа, 5 лютого 2025 р.

"Пам'ятаємо...." 6 лютого - День - Відведіть дитину в бібліотеку !

 


За вікном тихий, зимовий вечір. У напівтемній кімнаті тепло і затишно. Світло настільної лампи намалювало на стелі чудернацький малюнок.
Ми з бабусею сидимо на  дивані, і вона тихим голосом читає: " В містечку Нікеї жив чоловік, якого звали Маленький Мук....." 


А через деякий час ми разом з Еллі  та Тотошкою,  Страшилою, Залізним  Дроворубом і Левом-боягузом йшли по дорозі з жовтої цегли у Смарагдове місто до чарівника Гудвіна - великого і жахливого...


А коли я підросла, завжди перед сном бабуся, дідусь і я читали кожен свою книгу, яку нам люб'язно пропонували: мені - в дитячій бібліотеці, а їм - у міській бібліотеці для дорослих. І саме бібліотека дарувала нам сімейне єднання і взаєморозуміння, саме через книгу ми відкривали для себе один одного...
Шановні наші користувачі - діти, мами, тата, бабусі та дідусі - відкладіть на деякий час свої Ґаджети і поверніться лицем до Книги... Запевняю вас: ви відкриєте для своєї дитини чарівний світ, а для себе - мандрівку в дитинство. 
Читати в сім'ї книжки - це чудово ! Сімейні читання - це тепло домашнього вогнища. Це - загальні інтереси, взаєморозуміння, бо читання потребує спілкування, бажання поділитися про прочитане...
Соціологічні дослідження довели, що в сім'ях, де є особисті бібліотеки, - благополучніші та щасливіші діти.
Психологи вважають, що потреба у читанні формується до дванадцяти років. Пізніше з цим у людини будуть великі проблеми.


Шановні дорослі, приходьте до дитячої бібліотеки:
ЩОБИ  знати все про бібліотеку, в якій ваша дитина проводитиме час,
ЩОБИ  ще раз перечитати разом з дитиною книжки свого дитинства і згадати себе в ті роки, це допоможе вам краще зрозуміти свою дитину,
ЩОБИ підібрати книги для читання в період шкільних канікул,
ЩОБИ  дитина цінувала ваші поради щодо читання,
ЩОБИ  сімейні читання зміцнювали стосунки дітей та батьків,
ЩОБИ ваші діти та онуки були вдячні вам за те, що отримали від вас у спадок чудесний дар - талант читача.
Ви - бажані гості в нашій бібліотеці! Ми будемо раді бачити вас!



Зі свого боку ми розкриємо для вас наші фонди, ви зможете, не виходячи з кімнати, мандрувати  37 паралеллю з лордом Ґленарваном, Жаком Паганелем, Мак Набсом,  Мері та Робертом в пошуках капітана Ґранта або
в маленькому голландському містечку Бруке разом з Ґретель і Хансом взяти участь у змаганні за головний приз "Срібні ковзани". 

Бібліотека  пропонує вам книжкові виставки: 

"Відчиняє двері Казка"  - світові  літературні казки





"Затишно дітям в пазусі казок..." (Ліна Костенко) - народні казки світу



"Світ дитячого детективу"



" У вирі карколомних пригод"  - кращі твори пригодницької літератури




" Я дуже люблю свою батьківщину  і хочу, аби хвилі всіх світових культур омивали її береги" (Махатма Ґанді)  -  Світова класика в кращих українських перекладах



"Український  історичний роман": виставка - перегляд.



"Прищеплюйте дитині смак до читання... і ви неминуче зробите її щасливою!"
( Дж. Гершелл, англ. вчений, ХІХ ст.)

Колектив бібліотеки ім. М.М. Коцюбинського відчуває, яку відповідальність покладено на нього за рекомендацію книги; він повинен надавати кваліфіковану консультацію, вміти грамотно відповісти на всі питання - і все це за максимально короткий час, при цьому головним секретом успіху залишається довіра до нього користувача. Тому в своїй роботі ми сповідуємо три принципи: 
* Бібліотекар повинен постійно дивитися на бібліотеку очима читача.
* Не буває безглуздих читацьких запитів та питань.
* Щоби краще відчути користувача, ставимо себе на його місце і не забуваємо:
ОСНОВНЕ НАШЕ ЗАВДАННЯ - ДОПОМАГАТИ!





















вівторок, 28 січня 2025 р.

2025 р. "Пам'ятаємо..." 30 січня - 95р. від дня народження Всеволода Нестайка - "Чарівника з Країни Сонячних Зайчиків"

 



Його книжками зачитуються  мільйони дітей "від 2 до 102...", і якби зібрати воєдино всю їхню до нього любов - вона осяяла б всю Україну...

Мова, звичайно, ж про найславнішого  українського дитячого казкаря та письменника Всеволода Нестайка- автора знаменитих "Тореадорів з Васюківки" - чи не найкращого українського дитячого роману минулого століття. Важко знайти в нашій  літературі щось настільки веселе, талановите і дотепне, як ця неперевершена книга письменника, якого часом називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. 


Недаремно "Тореадори з Васюківки" перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливого Почесного списку Андерсена, як один  із найвидатніших творів світової літератури для дітей. А за повість казку "Незвичайні  пригоди в лісовій школі" Всеволода Нестайка було відзначено літературною  премією ім. Лесі Українки, найвищою нагородою за кращі твори для дітей в Україні. Письменник став лауреатом премії ім. Миколи Трублаїні за повість-казку "Незнайомка з  Країни Сонячних Зайчиків", лауреатом премії ім. Олександра Копиленка за казку "Пригоди зайчика Косі Вуханя та їжачка Колька Колючки". На Першому Всесоюзному конкурсі за кращу книгу для дітей, Всеволод Зінов'євич отримав другу премію за повість в оповіданнях "П'ятірка з хвостиком". Декілька знятих за творами Письменника фільмів отримали на міжнародних фестивалях високі нагороди - "Гран-прі" на фестивалі в Мюнхені ( "Тореадори з Васююівки" - 1968 ), Головні Премію на фестивалі в Австралії (він же - 1969), спеціальний приз ("Одиниця з обманом" в болгарському Габрово - 1985).



Розповідаючи про своє бажання стати дитячим письменником, Всеволод Нестайко зазначив: "Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, - сонячно, весело, цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими".
Ось звідкіля витоки такої неповторної Країни дитинства, створеної Нестайком, яка подарує вам багато сміху, веселощів, радощів, пустощів.
Всеволод Нестайко... варто назвати лишень саме його прізвище -  і відразу ж на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть  посмішки, а в очах їхніх мам і тат, загорають веселі бісики. Та й чимало бабусь та дідусів це прізвище не залишить байдужим: вони відразу ж засвітяться сонечками, бо і їм пригадається власне дитинство.


І
хоч яку книгу письменника ви не прочитаєте, неодмінно і завжди Сонячний зайчик оселиться у вашому серці. А тому - візьміть до рук - вже вкотре! - та прочитайте будь-яку Нестайкову книгу !




Бліц - вікторина за творами В. Нестайка  "В  Країні Сонячних Зайчиків" та "Дивовижні пригоди в Лісовій школі"

1. Як можна було потрапити в Країну Сонячних Зайчиків?
2. Скільки веснянок повинно було бути на обличчі дитини, яка могла потрапити в казкову країну?
3. Назвіть улюблену квітку сонячних зайчиків.
4. Яка квітка була улюбленою стравою дядечка Яся?
5. Назвіть найближчих Веснянчиних друзів.
6. Хто такі Біль Каналія, Джон Дибуль і Том Павук?
7. Чому печера мала назву "Тридцять три лиха"?

8. Які предмети викладали в Лісовій школі:
    Пантера Ягуарівна?
    Макак Макакович?
    Бурмило Михайлович?
    Жираф Жирафович?
    Мамонт Африканович?
    Бегемон Гіпопотамович?
    Єлизавета Патрікіївна?
9. Хто з учнів лісової школи складав віршики про своїх однокласників?
10.Хто такі:
    Грифа?
    Крякс?
    Ґелгуш?
    Пиндик?
    Куку?
    Шуля?
    Пак?
    Льолик?
    Карпуша?
    Чижик-Пижик?
    Чік та Чирик?
    Цінь та Цвірінь?
11.Які предмети викладали в лісеї "Кондор":
    Карл Карлович?
    Шуліка Сапсанівна?
    мадам Какаду?
    сеньйор Фламінго?
    герр Вальдшнеп?
     Тук Тукович?
    Лелек Лелекович?
    Гагара Альбатросівна?
    Пилип Пугач?
    Сойка Сойківна?
    Тьох Тьохович?
    Коршак Соколович?

Читайте і відгадуйте!

понеділок, 27 січня 2025 р.

2025 р. "Пам'ятаємо..." 29 січня - День пам'яті героїв Крут

 

"Крути - бій, відвага, честь!"




В грудні 1917 року, порушуючи всі міжнародні правові норми, Москва пішла широким наступом на Україну, бо в Росії почався голод і розруха.

Командували більшовицькими військами українці: Антонов-Овсієнко, Юрій Коцюбинський (син українського письменника Михайла Коцюбинського) та Віталій Примаков (усі троє були розстріляні більшовиками у 1938).  

Українська армія була знищена своїми і добита більшовицькою пропагандою. Українці залишали фронт і до політичного життя робилися байдужими та пасивними. І коли, нарешті, українські лідери відважилися проголосити IV Універсал, то захищати державу абсолютно не було кому. На Київ повалила орда Муравйова. От тоді на оборону столиці молодої держави вийшли зовсім юні студенти та гімназисти. Погано озброєні, погано одягнені - вони стояли на смерть.


Надворі холодна, сувора зима, і вчора сказали у школі: 

"Під брами столиці їх сунеться тьма - душителів нашої волі..."

Удома дбайливо книжки поскладав: "Вернусь, буде час для науки..."

І вперше в житті по-військовому взяв військову рушницю у руки. 

У матері сліз не було на виду: дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию худу: "Щоб не простудивсь, часом, сину..."

Як бруками рідного міста ступав (тричвертімільйонного міста!), 

В загоні ні разу ніхто не спитав: "Чому вас іде тільки триста"...

Чорнів - червонів потолочений сніг, день Слави писав Україні: 

Боролись, аж поки останнім поліг юнак у вовняній хустині... 

                                                                                                          (О. Кобець)

Коли юних крутян доколювали багнетами, в Києві йшли бої між більшовиками-арсенальцями та залишками УНР. Більшовицька газета "Правда" у 1918 році писала: "У Києві вуличні бої. Українські війська на чолі з головокомандувачем товаришем Коцюбинським ведуть запеклі бої...". І саме іменем Юрія Коцюбинського розстрілювали на місці тих, хто мав необережність розмовляти українською мовою, носив вишиту сорочку чи тримав вдома портрет Шевченка... 

Коли крутян більшовики повели на розстріл, своєю останньою життєвою дорогою нескорені молоді люди співали гімн "Ще не вмерла Україна" , який розпочав гімназист Григорій Пипський. Серед розстріляних були і двоє друзів - два Володимира: Шульгін і Наумович. Прощаючись хлопці міцно обнялись, і в цей час кулі ворога прошили молоді тіла українських патріотів. Їх так і поховали в одній труні на Аскольдовій могилі. Пізніше в 1934 році влада зруйнувала кладовище. Мати Володимира Наумовича Софія прах сина і його друга перенесла до родинного поховання на Лук'янівському цвинтарі. До 29 січня 1996 року лише одна людина в державі знала, що тут знайшли спочинок двоє героїв, котрі віддали своє життя за незалежність України. Це краєзнавець Людмила Проценко. Сімейну таємницю їй довірила родичка Наумовича.




Слава Україні! Героям Слава!