четвер, 30 вересня 2021 р.

Світ музики. Моцарт. До Міжнародного дня музики 1 жовтня

 


Чарівна флейта надії

    Того далекого січневого дня мешканці провінційного Зальцбурга не здогадувалися, що в їхньому місті сталася подія, яка прославить його на весь світ: в родині придворного музиканта Леопольда Моцарта народився хлопчик, якого назвали Вольфганг Амадей.


Його біографія і його музика ввійшли у моє дитяче життя ще до того, як мене привели до музичної школи. Батько захоплювався ним і охоче розповідав про генія. Мабуть, більшість із тих історій – це легенди. Та хтозна!

Перша така розповідь – про те, як малому Вольфгангу батько доручив віднести замовнику ноти – написану ним п'єсу. Але хлопчик їх втратив через сильний вітер. Що ж робити? Іншого примірника не було… П'єсу він таки приніс. Свою. Коли ж замовник висловив музиканту своє захоплення і той почув виконання начебто свого твору, до сина виникли серйозні запитання. І довелося зізнатися. Ось тоді стало зрозуміло, що в сім'ї підростає геній.

Та більше мене вразила батькова оповідь про історію "Реквієму": загадковий незнайомець у чорному, таємниче замовлення – і хворобливий, виснажливий процес творчості. А ще містичне відчуття, що той реквієм композитор пише для себе. Так і сталося, на жаль. Йому було лише 36.

Якби мене спитали, чий особистий спадок найвизначніший в історії світової культури, відповідь була б однозначною: це творчість Вольфганга Амадея Моцарта.

І ця моя думка не унікальна. Великий гуманіст Антуан де Сент-Екзюпері, переймаючись проблемами людства, писав: "Мене мучать не ці злидні… Не те, що спотворено прекрасну людську глину. А те, що в кожній людині якоюсь мірою вбито Моцарта. Тільки Дух, торкнувшись глини, може створити Людину".

          Дух, що створив Людину, – це саме про геній Моцарта. Бо Mozart – то не лише про музику, а й про світосприйняття. І ще про потужну здатність випромінювати життєствердну та життєдайну силу.

Так, був трагічний "Реквієм". Але паралельно з ним митець створював оперу "Чарівна флейта". Це казка, де добро перемагає, де герої досягають своєї мети. А допомагає їм чарівний інструмент – флейта. Ось вона звучить, і можна сподіватись на гармонію в казковому світі. Так має бути!

        
    Недарма Герман Гесе стверджував: "Чарівна флейта" показує життя як чудову пісню, звеличує наші почуття... проповідує оптимізм і віру".

 З іншими творами Моцарта так само. Слухаєш їх – і з'являється надія на гармонію в реальному світі. Так має бути! У людства має бути якась своя чарівна флейта, що дарує надію.

Музика Моцарта – це як ковток джерельної води серед пустелі.

Як несподіваний промінь сонця на захмареному небі.

Як запах конвалій у загазованому провулку.

Як свіжий сніг, що нарешті вкрив брудну землю.

Як далекий, але яскравий вогник для подорожнього, що заблукав у ночі.

          Музика Моцарта може опинитися поруч зовсім несподівано. Ось піднімаєшся ескалатором з найглибшої в світі станції метро. Навколо стомлені погляди пасажирів, похмурі обличчя. І раптом – скрипки! Ура! Моцарт! Магічну силу цієї музики помітно одразу ж: обличчя яснішають, постава випрямляється. Поки сходи повзуть вгору, починається нова п'єса. "Маленька нічна серенада". Слухаєш, стоячи поряд з молодими музикантами. Натхненні очі, злагоджені рухи смичків. Їхня творча енергія поліпшує настрій і надихає.

Іншим разом також був цікавий випадок: у підземному переході одного з віддалених районів столиці інтелігентний дідусь грав на акордеоні невигадливі пісеньки. Підхожу з грошиком. Зраділий виконавець запропонував зіграти саме те, що я хочу. Ет, який самовпевнений! Зіграйте, кажу, основну тему сорокової симфонії Моцарта. Старий отетерів: я ж, мовляв, не оркестр! От можу "Турецький марш". Ну гаразд. І залунав стрімкий ритм захопливої мелодії. Виконання було не дуже професійне. Але щире та життєрадісне. Всотую ті барви оптимізму, заряджаюся енергією. І можна рухатись далі.

О, як часто людям не вистачає оптимізму! Але ж його можна знайти саме в музиці Моцарта. Спробуйте слухати його твори – концерти і симфонії, сонати й арії. Навіть якщо ви далекі від класики. Ця музика – як сонячний ранок після довгої ночі. Вона наповнить життєствердною магією та жагою до життя. І обов'язково подарує чарівну флейту надії. Спробуйте!

Кононова Г.В., бібліотекар І категорії


середа, 29 вересня 2021 р.

Відомо, що краща у світі аптека - наша дитяча бібліотека! 30 вересня Всеукраїнський день бібліотек!

     Шановні наші користувачі! Ми працюємо для вас і заради вас.  Ми любимо свою роботу і намагаємося зробити все, аби вам було комфортно і приємно в нашій бібліотеці. 

Хто з нас, ставши дорослими, не згадує книги свого дитинства і не мріє знову зустрітися з улюбленими героями, пережити хвилюючі пригоди, але вже разом зі своїми дітьми, а може й онуками?!



Наш колектив живе життям своїх користувачів, їхніми проблемами і робить усе, аби допомогти дітлахам у їхньому такому непростому житті.

Головне - ми знаємо. як це робити, вміємо це робити і робимо це з великою віддачею і натхненням !

Хто вам завжди допоможе розібратись в морі книг ?

Ще й цікавого багато все розкаже вам про них ?

Дасть вам корисну пораду, втомленій душі - відраду

Хто у смутку звеселить і сміятися звелить ? 

Зрозуміло, - це не пекар, і ніякий не аптекар,

Це - шанований всіма - ВАШ БІБЛІОТЕКАР!


Шановні наші колеги! Шановні наші користувачі! 
Зі святом! Бажаємо всім нам здоров'я, творчої  наснаги, миру і щастя!


Ми впевнені : Читання - це престижно!


Отримуємо поздоровлення.
29 вересня до нас завітали наші сусіди з дитячої студії "Санігарден". Колектив бібліотеки був приємно вражений привітаннями від маленьких користувачів.

Ми отримали чудовий малюнок з фотографіями наших відвідувачів і щирі поздоровлення.

Дякуємо! Дякуємо, дорогі наші Злата, Іванка, Анастасія, Кирило,Макар, Ігор,Роберт, Бенжамен!!!











"Не гнівайтесь, коли батьки просять навчити їх користуватися технікою. Вони вчили вас їсти з ложечки" - 01.10.2021 Міжнародний день людей похилого віку

 Літні люди потребують особливої уваги . Вразливість людей старшого віку обумовлена різними причинами. Вони  старіють, слабшають, стають  безпомічними. Деякі з них відчувають себе самотніми та незрозумілими, вони можуть відчувати  біль і сум...

Сімейній культурі  України притаманно шанувати старших. Багато сімей    намагаються об'єднатися,  бабусям та дідусям довірені на виховання онуки...

Звісно, сьогоднішня молодь краще, ніж  батьки, орієнтується в сучасному житті. Але пам'ятаємо: ніхто на цьому світі не молодшає - навпаки, всі ми станемо бабусями та дідусям і, мабуть, також не завжди будемо розуміти наших онуків... Але давайте пам'ятати, що коли ми були маленькими та безпорадними, наші батьки навчали нас,  захищали, гралися з нами, вчили їсти з ложечки.... Не все виходило так, як вони хотіли, та ніколи вони не сварили нас за помилки, а направляли нас і дуже-дуже любили...

І саме наприкінці вересня чи на початку жовтня до Міжнародного дня людей похилого віку, який припадає на 1 жовтня, бібліотека проводить " Етичні хвилинки", які включають   бесіду і голосні читання, присвячені взаємовідношенням дітей та людей похилого віку.

В цьому році до нас завітали відвідувачі дитячої студії "Санігарден".

Бібліотека запропонувала познайомитися з творчістю чудової письменниці Валентини Осєєвої, яка в своїх оповіданнях підіймає етичні питання у стосунках людей різних поколінь.


Всім, хто бажає ближче познайомитися з творчим доробком письменниці, ми пропонуємо прочитати її оповідання:

"Чарівне слово", "Сини", "Бабка", "Просто бабуся", "Печиво".

 


пʼятниця, 24 вересня 2021 р.

"Позаду них ! страшна безодня ями, попереду - несамовита лють..." ( І. Левітас) - 29.09 День пам'яті жертв Бабиного Яру

На перетині вулиць Петропавлівської та Кирилівської є невеликий пам'ятник:
 бронзова фігура хлопчика -  персонаж  роману  "Бабин Яр", який читає наказ київської окупаційної влади 1941 року:
" Наказується всім жидам міста Києва і околиць
 зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при
вул. Мельника - Доктерівської ( коло кладовища). 
Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну та інше.
Хто не  підпорядкується цьому розпорядженню буде розстріляний. 
Хто займе жидівське мешкання або розграбує предмети тих мешкань, буде розстріляний"
Цей наказ був початком кінця для багатьох...
А цей хлопчик - Анатолій Кузнецов, киянин автор роману "Бабин Яр"



Усе в цій книзі - правда.

В ніч на 29 вересня місто не спало. Люди збиралися у дорогу.
 Вони не мали ніякої інформації, не знали про положення євреїв у Німеччині і окупованих країнах Західної Європи. 
Вони не знали про погроми в самому рейху, 
про побоїще в листопаді тридцять восьмого року,
 яке ввійшло в історію під кодовою назвою "Нахт унд небель" ( Морок і туман), про пограбування тисяч синагог і націоналізації єврейського майна,
 про жовті зірки на рукавах приречених...
Вони вірили в доброзичливість німців,
 мали надію, що їх відвезуть подалі від біди...
саме 29 вересня було єврейське свято Йом Капур -Судний день
(коли Бог, згідно з релігійними постулатами,
 оцінює діяння кожної людини і віддає їй належне).
Нацисти хотіли надати цій страті ще й містичного характеру: 
мовляв Бог покарав євреїв за їхні гріхи....





Розстріли в Бабиному Яру продовжувалися 2 роки по вівторках та суботах. Тоді в 1941 фашисти ще не встигли в собачих конурах Освенциму випробувати на радянських військових газ "Циклон". Вальтер Рауфф ще тільки винайшов газенваген, а  фірми Топф тільки починала  виготовлення пічок  для крематорію. Ще не було Треблінки, Майданека, але вже був Бабин Яр.

Ми пропонуємо вам невелику книжкову виставку - реквієм
 "Позаду них -  страшна безодня ями,
Попереду - несамовита лють..."





Київ перетворився не просто на спустіле та зруйноване місто.
 Київ став містом смерті.
Майже всіх, хто лежить у Бабиному Яру,
 було вбито не тільки через те, що були підпільниками 
чи солдатами ворожої армії.
Бабин Яр став  символом  нещадного знищення людей
 не через щось, а тому що... 
Вони загинули, бо були євреями, ромами, душевнохворими, націоналістами..





"Я - кожний тут розстріляний старий,
                                       Я - кожна тут розстріляна дитина..."

                                                                        (Є. Євтушенко)























 

"У всіх народів мова - це засіб спілкування" (Ліна Костенко) До Європейського дня мов - 26.09.2021

     Мова - найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, обмін думками між людьми, передачі досвіду від одного покоління до другого. Найціннішими вважаються здатність людини говорити, мислити і висловлювати свої думки.

    Рідна мова - головна ознака народу, нації. Найближча і найдорожча для кожного народу - його рідна мова.Вона успадкована від рідних батька й матері, рідної домівки, сім'ї-родини, рідного краю, від прадавніх поколінь свого роду і народу, своєї нації.Перейнята як їх духовність, історична пам'ять, характерна ознака.

                                                                                                                        Ольга Олійник

    Мова виконує, серед інших, дуже важливу філософськи-світоглядову функцію: вона прив'язує етнос до його природного оточення, до ландшафту, до того кревного, предметно обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, котрий становить неорганічне тіло народу....Кожна мова "прописана" в цілком певному земному просторі й тому, переселяючись на інший терен, міняється, пристосовуючись до нових природних умов....

                                                                                                                     Оксана Забужко

    Страшний мисливець вийде знов на лови. В єдину сітку всіх птахів згребе,

    Раби - це нація, котра не має Слова, тому й не може захистить себе.    

                                                                                                                        Оксана Пахльовська

    Мова - то нервова система культури.

                                                                                                                        Станіслав Лем

    Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову

                                                                                                                        Ліна Костенко


Одною мовою одвік всі люди плачуть.

Одною мовою сміється всенький світ.

Та як любов і гнів улити в спів гарячий ?

Лиш рідна мова дасть тобі на те одвіт.

                                                                                                                                                                                             Георгій Вієру                                       

    

"Щастя всього світу не варто однієї сльози на щоці невинної дитини" (Ф. Достоєвський)

     З 21.09.2021-по 27.09.2021 колектив бібліотеки позапланово підготував книжкову виставку із запобігання та протидії домашньому насильству. Ми підібрали книжки, які розкривають тему насильства над дитиною...

    Всі дорослі говорять, що дитина  має зростати в атмосфері добра, взаєморозуміння та любові ...Всі розуміють: не буде дітей - не буде і держави. Діти -  дзеркало будь-якої держави, вони її майбутнє.. Та чомусь діти гинуть від голоду, воєн, хвороб... В силу своєї вікової специфіки діти від свого народження не можуть самостійно скористатися своїми правам. Їм необхідна опіка дорослих, їх допомога, повага, любов.



 

Пам'ятаємо,

-  дитина має право на життя,

-  право на щасливе дитинство,

-  право на освіту,

-  право на мир!

 

понеділок, 20 вересня 2021 р.

Район, в якому я живу... До століття Голосіївського району

 

Голосієво: шлях до серця.

    Сказати, що я люблю Голосієво, –це значить нічого не сказати. Обожнюю його! Завжди, коли подорожую своїм районом чи їду в якихось справах, милуюся  ним і трепетно згадую різні милі серцю місця, яких у нашому районі безліч.

    Та ця любов народилася не одразу, бо дитинство і юність були пов'язані з Печерськом, завдяки якому виникли й виросли безумовне захоплення містом і неймовірна наснага дивовижною атмосферою  давньої столиці.

     А Голосієво тоді для мене було територіально чимось дуже далеким – батько розповідав, що під час війни в Голосіївському лісі стояла артилерія і Києвом лунало її тривожне гупання. В той час це було поза містом. І оце "поза містом" довго лишалося в моїй свідомості... Доки не переїхала на Теремки.

    Знайомство з районом відбувалося поступово й нешвидко, наче ця земля спеціально "притримувала" свої цікавинки, щоб раптом здивувати чимось несподіваним. Хоча багато що в Голосієві і раніше привертало мою увагу. Ну хто ж не знає найбільший концертний зал палацу "Україна", не кажучи вже про Виставковий центр!  Театр оперети також завжди дарував глядачам свято, вражаючи і якісними спектаклями, і вишуканим залом. А від погляду на стрункі вежі католицького  костелу Св. Миколая просто перехоплювало подих, погодьтеся: Владислав Городецький - просто маестро архітектури!

    Отже, першим відкриттям для мене став Голосіївський лісопарк, який виявився таким величезним, що протягом однієї прогулянки його неможливо обійти. Цивілізований парк з доглянутими клумбами перетворюється в широку лісопаркову смугу зі ставками, де вільно почувають себе дикі качки й лебеді, а діти бавляться іграшковими радіокерованими човниками.  Ця смуга непомітно переростає в  густий природній ліс, який все тягнеться й тягнеться і нарешті зупиняє тебе, бо нема вже сили подолати таку серйозну відстань. Наче каже тобі: та відпочинь вже, вдихни кришталеве повітря, помилуйся свіжою зеленню, і тоді відкриються природні таємниці – можна буде побачити не лише руду пухнасту білочку, а й прудкого вуханя. Який, до речі, стрімко дремене геть, почувши, як ці люди-диваки несамовито волають: "Дивииись! Заааєць!"

     Другим серйозним відкриттям став музей М.Рильського, бо раніше й не знала, що життя поета так тісно пов'язане з Голосієвом. Чим глибше занурюєшся в цю тему, тим більше дізнаєшся цікавого: виявляється, М. Грушевський, Л. Україна, М. Лисенко, П. Чубинський, М. Старицький, П. Саксаганський. М. Заньковецька теж мали пряме відношення до місцини. А найвеличніший футбольний тренер усіх часів та народів В. Лобановський навіть жив на Деміївці! І назавжди залишився жити в назві проспекту його імені.

    Та повернімося до зелених зон. Якщо ви ще не були в парку "Феофанія", то багато втратили. Мерщій туди – насолоджуватися прогулянкою, вишуканими алеями та набережними, відпочивати в альтанці чи на лавочці під зеленим виноградом!

    Майже поряд з цим парком – музей під відкритим небом  Пирогів, де можна не лише вивчати історичні особливості української архітектури, а й взяти участь у народному гулянні чи святкуванні якоїсь традиційної дати.

   Кожний рік проживання в Голосіївському районі приносив  нові відкриття, які гріли душу. Ось, наприклад, дізнаюсь, що є в нас свій ботанічний сад, який  організували ентузіасти – викладачі й студенти Національного університету біоресурсів і природокористування. Невеликий, але дуже затишний і милий.


 За кожною квіткою, кущиком чи декоративною скульптурою з любов'ю доглядають. Коли ходиш стежинками саду, згадуються відомі з дитинства пушкінські рядочки :

Там на неведомых дорожках

Следы невиданных зверей...

     Крім  цього великого університету в нашому районі ще багато навчальних закладів. Сім факультетів Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, Межрегіональна академія управління персоналом, Київський лінгвістичний університет, Інститут економіки університету ім. Т.Г.Шевченка, Національний університет фізвиховання і спорту, Академія праці, соціальних відносин і туризму, а також багато коледжів. Судячи з кількості університетів, коледжів та студмістечок, можна сміливо стверджувати : Голосієво – це молодість міста, хоча святкує цими днями поважний ювілей. А молодість – це майбутнє, перспектива й розвиток. Отже, наш район успішно розвиватиметься і далі.

    Так от – про університети. Чи відвідували ви колись університетські музеї геологічного факультету, чи бачили колекції різноманітних мінералів та уламки метеоритів ? А кістяк мамонта, що був знайдений на території Києва ? Ось він – так близько, що можна було б його торкнутися. Та краще не треба : 25 тисяч років – вік чималенький, хтозна, що з ним станеться, якщо кожному "досліднику" закортить таким чином долучитися до викопної історії... Отже, якщо ви цього  ще не бачили, то вам можна позаздрити, бо у вас усе попереду.

    Так, університетів багато, то й не дивно, що науково-дослідницьких інститутів теж чимало. Інститути кібернетики, теоретичної фізики, ядерних досліджень, токсикології, гідрометеорології, молекулярної біології та генетики, захисту рослин, садівництва, бджолярства – всі навіть одразу не згадаєш. А в інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона багато років успішно працював мій близький родич. Таким чином пишатися є чим: за свою багаторічну історію наш район акумулював гідний науково-освітній пласт інтелектуальної еліти міста. Тож не дивно, що головна наукова бібліотека ім. В. Вернадського ( і взагалі найбільша бібліотека країни) розташувалася саме в нашому районі.

    Але, щоб стати тут  читачем,  починати треба змалечку, відвідуючи одну з п'яти бібліотек для дітей Централізованої бібліотечної системи Голосіївського району, кожна з яких має  свою родзинку. Малечу радо зустрінуть і допоможуть вибрати книжку відповідно до особистих уподобань. І підліткам є що запропонувати! Наступний етап зростання для читачів – публічні бібліотеки для дорослих, яких у нас дев'ять, і кожна неповторна! Ми пишаємося такою кількістю  бібліотек в районі. Навіть у непрості часи, коли коштів не вистачає на багато важливих речей, їх вдалося  зберегти. І це  чудово! Колись давно довелося відкрити телефонний довідник, і була приємно вражена, що бібліотек у районі так багато. Це дуже добре і свідчить про гарні перспективи місцевих інтелектуалів.

   А які чудові храми Голосієва! Свято-Вознесенська Деміївська церква, Собор Св. Пантелеймона у Феофанії, Китаївська пустинь, інші... Та це вже окрема велика тема.

       Ось так і виходить , що чи не кожен рік приносить якісь нові відкриття. Це як сходинки пізнання цього чудового району – сходинки на шляху до мого серця. Чим глибше занурюєшся в різні місцеві цікавинки, тим милішим  стає Голосієво. Сподіваюся, попереду ще багато відкриттів, і процес цей нескінченний! А зірка нашого району буде приваблювати все нових і нових дослідників. Недарма ж мала планета № 15675 отримала назву "Голосієво".

                                                                    Кононова Г.В.  бібліотекар І категорії 




  Декілька років тому наша бібліотека брала участь у конкурсі на створення буктрейлеру на будь яку тему. Ми вибрали книгу  і запропонували нашим користувачам познайомитися з нею. Книга була про Голосієво. Ми вирішили сьогодні нагадати вам про неї.



https://youtu.be/YKqjCrOQhNs