Про роботу бібліотеки у найближчі дні.

УВАГА! УВАГА! УВАГА!

 Шановні наші користувачі!

Повідомляємо:  23,24,25 серпня 

з технічних причин

 бібліотека  не буде обслуговувати читачів.

З 26 серпня

 працюємо  за  звичайним  графіком

Ваша бібліотека

Пам'ятаємо...23 серпня День Державного прапора України; 24 серпня - День Нензалежності

    Цього року наші головні свята ми будемо відзначати в екстремальних умовах, в умовах війни. "русскій міръ" не зміг пережити  нашу самостійність, нашу незалежність, нашу свободу. Але  ми все одно відсвяткуємо ці дати. Нехай не так гучно й яскраво, як ми звикли, та відзначимо з переконанням нашої обов'язкової перемоги над руснею.

    З цього приводу ми запропонували нашим користувачам дві тематичні полички "За синєє небо, за жовте колосся боротися треба, щоб краще жилося" -  до Дня Державного прапора України,  та "Незалежність: зв'язок поколінь. Ми народжені вільними!" - до Дня Незалежності. А також пропонуємо всім прочитати есе нашої колеги Ганни Володимирівни Кононової "Про магію чисел". Впевнена, що вам буде цікаво. Отже, вперед! Зі святами! Віримо у нашу перемогу!!!  Все буде Україна!!!

 Про магію чисел

    Чи замислювалися ви коли-небудь, що число 24 займає в історії нашої країни особливе місце? 24 серпня 1991 року відбулося проголошення Верховною Радою незалежності України. І кожного року саме 24 числа ми відзначаємо День Незалежності. 

    А за рік до цього, 24 липня 1990 року, теж сталася визначна подія: вперше перед будинком міської ради було піднято національний синьо-жовтий прапор. Для радянських часів це ж нечувано! Шили стяг на заході Україні, а перевезли до столиці напередодні підняття. Біля Софіївського собору прапор освятили, на Софіївському майдані зібралися тисячі людей. Це було освячення національного стягу для всієї країни, не лише для Києва. Адже для більшості українців синьо-жовтий колір символізував відродження державності. 

    24 липня українці також відзначають день святої рівноапостольної Ольги, великої княгині руської, яка після загибелі чоловіка повністю присвятила себе державним справам, і її називали мудрою правителькою. Ольга була першим політиком часів Київській Русі, який прийняв християнство. Все її життя пов'язано з управлінням державою. 

    Дата 24 червня теж видатна: 24 червня далекого 1917 року в Києві, на вщент заповненій Софіївській площі, Володимир Винниченко зачитав текст прийнятого напередодні I Універсалу Центральної Ради - державно-політичного акту про автономію України. 

    Дійсно складається враження, що 24 число – не випадкова дата для українців.

    24 травня ми відзначаємо День слов'янської писемності та культури, а також свято на честь Кирила і Мефодія – відомих просвітителів, перекладачів книг, творців алфавіту, що поширився у східних і південних слов'ян –"кирилиці".

 

    24 квітня повоєнного 1949 року в Києві урочисто відкрито літературно-художній музей Тараса Шевченка. Це немов уособлювало відродження України після гітлерівської навали.

    24 березня ще радянського 1989 року відбувся перший політичний страйк у Львові, організований українською Гельсінською спілкою. Його учасники вголос заявили про необхідність розбудови самостійної української держави, про втрату впливу комуністичної ідеології серед громадян. І вже наступного року 24 жовтня законом УРСР "Про зміни і доповнення до Конституції" скасовано статтю 6 про керівну роль компартії. Ось так!

    Минає небагато часу – і 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалює Акт проголошення незалежності України. Ця знаменна подія започаткувала головне державне свято країни. 

    Та це вже справи минулих років. Якщо ж повернутись думками в наше тривожне сьогодення, то ми одразу ж згадаємо, що саме 24 числа другого місяця року – лютого – почалася широкомасштабна агресія Росії проти нас. Проти тих, кого вони називали братами. Але хіба брати так чинять?

    Ще не було і п'ятої години ранку, як уся країна здригнулася від ракетних обстрілів: на Сході і Заході, на Півночі й Півдні. І вже пів року багато українців досі не розуміють: як це могло статися? Чому? За що? Навіщо? 

    А головне – як вони посміли? Як посміли обстрілювати Київ – місто, що самі визначали як "мать городов русских", бо усвідомлювали, що саме Київська Русь була джерелом їхньої власної державності. 

    "Як тебе сміють бомбити, Києве мій?.." - так талановиті містяни переспівали "Київський вальс" на слова Дмитра Луценка. Але це питання без відповіді.

 

    Як вони посміли обстрілювати Харків, Чернігів, інші міста? І Новгород-Сіверський – батьківщину князя Ігоря, оспіваному в "Слові о полку Ігоревім"?

    До речі, цю перлину давньої літератури росіяни з якогось дива вважають своєю, російською. Тим більш дивує, що вони зруйнували місто - батьківщину князя Ігоря, в якому працював музей "Слова о полку Ігоревім". Українці в більшості своїй і не думали, і не гадали, що "русскій міръ" зробить давній біль, віддзеркалений у цій літературній пам'ятці, актуальним сьогодні. 

    Дуже швидко люди зрозуміли, що на них чекають непрості часи, що ця війна буде серйозною, важкою, з великими втратами. Як тут не згадати текст "Слова...":

"І застогнав же, браття, Київ тугою,

а Чернігів напастьми. 

Тоска розлилася по Руській землі,

печаль буйна тече серед землі Руської".

    А коли прийшла весна, наша земля попри все розквітла, та 

"Поникли квіти жалобою,

і дерево з туги к землі приклонилось".

    На жаль, цього року День Незалежності затьмарений війною.

    Громадяни України усвідомили: війна, що триває, – це наша битва за незалежність і свободу, які, як доводить історія, виборювати народам доводилося непросто. 

"... такої битви – нечувано!

З зарання до вечора,

з вечора до світу

летять стріли гартовані…

Чорна земля…

кістьми була засіяна,

а кров'ю полита:

тугою зійшло це по Руській землі!"

    Пишаємося нашими героями. Оплакуємо полеглих.

Через ці втрати кожний день війни болем відгукується в наших серцях. Втім, як було це і за часів князя Ігоря Святославовича. 

    Так само можемо цитатою зі "Слова…" визначити те, що відбувається зараз:

"... тьма світ покрила…

Уже упала хула на хвалу,

уже вдарило насилля на волю…"

    Точніше не скажеш: "тьма світ покрила". Ця давня метафора яскраво відображає нинішню російську агресивну навалу – ту біду, що звалилася на голови українців. Темрява Мордору насунулася на нашу країну. 

    "Вдарило насилля на волю" – це теж дуже влучно сказано. Саме насилля й руйнування несуть нам "асвабадітєлі". Хочуть підкорити, зламати нашу волю, потяг до свободи, наше право розпоряджатися власним життям. 

    Але Україна – незалежна демократична держава. На фронті і в тилу наші герої доводять це кожного дня. Ми вистоїмо, переможемо! І кожного року 24 серпня з гордістю відзначатимемо День нашої Незалежності. А на агресорів ще чекає покарання. Тут знову не обійтися без цитати зі "Слова":

"Тому віщий Боян… розумний, сказав:

"Ні хитрому, 

Ні спритному…

суду божого не минути".

    Так і цим північно-східним прибульцям не уникнути ані суду божого, ані суду людського, коли орківська імперія впаде під вагою власних злочинів.

І я зовсім не здивуюся, якщо цей суд почнеться саме 24 числа ще невідомого місяця. Поки що невідомого. 

"Ми є, були і будем ми! 

Й вітчизна наша з нами!"

Слава Україні!

                                                                Ганна Кононова бібліотекар І категорії

Пам'ятаємо... 23 серпня День пам'яті жертв комуністичного і нацистського режимів. "Хроніка терору в Україні у 20 столітті"

Помолимось за тих, що у розлуці помруть відірвані від рідних хат;

Помолимось за тих, хто у розпуці вночі гризуть залізні штаби грат,

Що душать жаль у невимовній муці, за тих, кого веде на страту кат.

Над ними, Господи, в небесній тверді простри свої долоні милосердні. 

                                                                                                                          (Юрій Клен)

Інформація для роздуму:

Коли в  1921-1923 рр. з України вивозили хліб, а в Україні з голоду померло понад 2 млн. осіб - це був геноцид.

Коли 1932-1933 рр. з українських сіл забрали (з використанням армії) все їстивне, оточили військами Україну і не давали можливості виїхати для порятунку куди-небудь з України - це був геноцид. І таким його визнала Міжнародна комісія з розслідування голоду в Україні 1932-1933 рр.

Коли 19.12.1941 р. проти німецьких танків Жуков спрямував три кавалерійські дивізії, мобілізовані з українців Кубані, і німці за три години їх перебили - це був геноцид.

Коли вожді СРСР Л. Берія і Г. Жуков 22.06.1944 р. підписали наказ № 007/42 про виселення всіх українців у Сибір - це був геноцид.

Коли 1946-1947 рр. хліб з України забрали і вбили голодом: 1946 року 369 тис., а 1947 року - 628 тис. українців, це - геноцид.

        "В одному  з оповідань Гр. Косинки, написаному на початку 20-х років, селянин скаржиться:"Отак виходить і власть наша, і порядки наші, а все по-старому. Збулися великих панів, чорт наплодив дрібних, і п'ють, як п'явки!Ореш, а красних днів не бачиш: була царизна - робили, прийшов совєт - робимо, а пани,як плили шовками в городах, і по цей день пливуть". Дбати про трудящих - подібне завдання ніколи не входило в обсяг завдань соціальної політики більшовизму. Людина ?! Це не було передбачено ані статутом, ані програмою ВКП(б).

Політика у відношенні до інтелігенції не відрізнялася від політики щодо селянства. Гаслу "пролетаризації селянства" відповідало аналогічне гасло "пролетаризації інтелігенції".Це означало: інтелігенція як окрема група повинна бути заперечена і пролетаріат повинен заступити місце інтелігенції. Ліквідацію протилежності між робітниками фізичної й розумової праці большевизм обернув на ліквідацію робітників розумової праці. Знищення протилежности обернулося на знищення інтелігенції. До інтелігенції большевизм застосував ті самі заходи, що й до селянства: репресування, масові переселення й масове фізичне знищення.

Процес пролетаризації інтелігенції почався з перших років існування совєтської влади.Першим кроком до цього стало видання 1919 року підписаного Леніним декрету, яким були скасовані всі дипломи, наукові ступені, звання, посвідчення про освіту. Передбачалося, що пролетарське походження повинне заступити освіту, розум, досвід. Фахові знання не бралися до уваги.

Ленін же висунув тезу про куховарку, покликану керувати державою. І не тільки державою, але й мистецтвом, літературою, науково-дослідними установами, трестами, фабриками і заводами. Людей з партквитками - тільки тому, що вони мали партквиток - призначали на керівні посади. Байдуже, чим він був учора і чим буде завтра. Колись він був машиністом, учора зав. лазнею, сьогодні  він уже є директором оперного театру. Людина губила власне обличчя. Вона оберталася на безособову знеособлену функцію всередині партійного апарату."

(За книгою В. Петров Діячі української культури жертви більшовицького терору)

А потім почали зникати люди, відбуватися судові процеси над "ворогами" і страх репресій  проліз у людські душі... Пам'ятаємо...