2026 р. "Пам'ятаємо..." 19 вересня - День української музики "Спасибі, музико, за те, що ти мене не залишаєш..."

В цьому році ми вперше будемо святкувати День української музики. Це свято - пам'ять про перший Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики "Червона рута", який відбувся 17-24 вересня 1989 року у місті Чернівці на стадіоні "Буковина". Ця подія стала  справжнім культурним феноменом та однією з найважливіших передумов відновлення незалежності України.

Четверо музикантів Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Анатолій Колісніченко та Іван Малкович Загорілися ідеєю зробити фестиваль української сучасної музики. Українці, які знали Софію Ротару, Іво Бобула, Лілію Сандулесу раптом  почули  іншу музику : поп, рок, бардівські пісні, почули нові имена : брати Гадюкіни,Марійка Бурмака, Андрій Миколайчук...Це було нове дихання. Це був фестиваль - предвісник незалежності, пісенний вибух 1989 року.

Тарас Петриненко був членом журі, в день відкриття він вийшов на сцену і виконав заборонену пісню "Народний Рух", за що його ледь не відправили з Чернівців.

Попри пильний нагляд  радянських спецслужб і міліції, на фестивалі відкрито лунала національна музика.  Учасники  виступали зі синьо-жовтими прапорами. 

Під час завершального концерту лауреат гран-прі Василь Жданкін зі сцени вперше публічно виконав гімн «Ще не вмерла Україна».

Одже, фестиваль "Червона Рута" - перший крок до незалежності!

 

Якось Господь вирішив наділити народи світу талантами.

Французам дав  елегантність і красу, угорцям - любов до господарювання, німцям дисципліну і порядок, росіяами - владність, полякам - здатність до торгівлі, італійцям - хист до музики.

Обдарувавши всіх, підвівся господь зі свого трону і раптом побачив у куточкку дівчину. Вона була одягнута у вишиванку, коса переплетена синьою стрічкою, на голові вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

- Я Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Брати мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі ?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог піднявши правицю зупинив її. - Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася Всевишньому низенько і ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

І мабуть 19 вересня 2026 р., коли ми вперше святкуємо День української музики, треба згадати одну з духовно патріотичних пісень  "Боже Великий, Єдиний", що служила і служить високій меті національного відродження народу.

Ця пісня більш як півстоліття була забороненою, не виконувалася на концертах, не звучала по радіо. Коли вона народилася , точно не відомо. Слова  належать Олександрові Кониському, музика - Миколі Лисенку. У 90-х роках її знали в Галичині, 1903 - му, коли автор музики перебував у Львові, вона лунала на концертах. Пісня зазнала певного переакцентування: написана для дітей, після заміни окремих слів набула загальнонародного звучання. Виконувалася в школах, на церковних святах, світських концертах як духовний гімн - спочатку в західноукраїнських землях, а впродовж 1917-1920 років - і в Наддніпрянській Україні. А згодом заборонена. Не увійшла в жодне з видань творів М. В. Лисенка. Пісня широко знана в усіх країнах, де проживають українці, духовно об'єднує їх з батьківщиною.

Боже Великий, Єдиний,

Нам Україну храни

Волі і світу проміням

Ти її осіни...