Святий Миколаю, прийди до нас з
раю,
Принеси нам дари кожному до пари.
Цукерки смачненькі,булочки
пухкенькі,
книжечок багато читати у свято.
(Марійка Підгірянка)
Зимової ночі перед 19 грудня
Святий Миколай опускається на срібній вервечці з неба не землю,
Він заходить до кожної хати і кладе дітям під подушки гостинці...
Колектив бібліотеки впевнений,
що всі наші користувачі заслужили тільки гостинці,
ми знаємо,
що наші користувачі шляхетні, ввічливі, доброзичливі та слухняні.
І тому ніхто не отримає замашного прутика.
Пропонуємо переглянути нашу тематичну поличку з цікавими книжечками.
Під
парасолькою Миколая.
Пам’ятаю
дідуся вже старим. Принаймні, так мені тоді здавалося. Поважні рухи, повільна
розмова, неспішна хода. Довга парасолька замість ціпка. Великі долоні в
широчезних кишенях, звідки обов’язково з’являється щось смачненьке: «Це тобі
від зайчика». Наступного разу: «А це – від білочки». Вірила.
Мене
він обожнював, і це було взаємно. Дуже любив зі мною гуляти. Мабуть, здалеку це
виглядало трохи кумедно: високий сивочолий дідусь із безрозмірно великою
парасолькою, на яку часом спирався, – і манюня, менша за ту парасольку. Завжди
щось дарував, як Святий Миколай. Цукерки чи шоколадку. Нові чобітки. Або квитки
на новорічну виставу в цирк чи театр.
Він
ніколи не тиснув на мене надмірним вихованням, як це часто буває з боку
дорослих. Перефразовуючи Олександра Сергійовича, можна сказати :
В моралі був не дуже строгий,
Так-сяк за пустощі корив,
В зимовий парк гулять водив.
Дійсно,
взимку любив катати мене на санчатах у Маріїнському парку, тому й знаю там
кожну стежинку.
А
народився він 19 грудня, і не дивно, що охрестили його Миколою. Первісток.
Старший син у великій селянській родині. Головний батьків помічник. Дитинство в
прямому сенсі було босоноге, бо чоботи – стара пара на всіх. А він, як старший
і відповідальніший, зазвичай поступався обуванкою братам. Ті ж сприймали як
належне. Також не завжди діставався йому і смачний шматочок з обіду. Зате за
високий зріст діставалися дражнилки від малих: «Миколко - Миколай, горобця
спіймай!»
Роки
минали, дітки підростали. Та він все одно залишався найвищим серед них, і, як
раніше, вслід йому лунало: «Миколко - Миколай, горобця спіймай!»
Ось
уже дорослий. Уже свого синочка має. Вирішив податися до міста. Це й врятувало
всю сім’ю від голоду у важкі часи. Бо лише він мав тоді можливість привозити
додому харчі й годувати батьків, братів, сестер. Приїзду Миколи всі чекали з
більшим нетерпінням і надією, ніж діти чекають у грудні на появу Святого Миколая. Тому що його гостинці
означали для них життя. Так «Горобця спіймай» став рятівником для сім’ї, став
ніби справжнім Святим Миколаєм.
А
сучасною мовою можна висловитись і так: дідусь розкрив і міцно тримав над
родиною парасольку безпеки, захищаючи своїх рідних від зливи всіляких
негараздів. Може, недарма він так любив цю свою стару, але надійну подружку?
О,
ця величезна, на мій дитячий погляд, парасоля! Вона здавалася чарівною, бо
навіювала якісь фантастичні відчуття. Тільки трохи дивно було, що навіть
сонячного дня дідусь часто брав її з собою, немов готувався когось захистити.
Одного
разу вона й захистила мене від несподіваної грози.
Ніщо не віщувало негоди. Але раптом насунули чорні хмари – і небо наче розірвалося. Спалахи, спалахи, спалахи!
І стіна дощу! Тут і старші злякалися б… Я, маленька, від жаху
просто заціпеніла.
Дідусь
швидко розкрив наді мною ту велику парасолю, що повністю захистила від потоків
з неба. І від містичного страху. Одразу стало спокійно і затишно. Тоді я не
усвідомлювала, що він вимокнув до останньої ниточки, але затулив мене. Це
згодом прийшло розуміння. І вдячність до дідуся Миколая.
Як
важливо, щоб у кожної дитини, у кожної родини був свій Миколай-захисник! І щоби
його чарівна парасолька дарувала спокій і впевненість у житті!
Г. В. Кононова
Немає коментарів:
Дописати коментар