"Усі ми починаємося з книжки" Тиждень дитячого читання 27.03.23-02.04.2023

Знайомство з світовою літературою

                 

 У вихованні книга займає найперше місце. Інтерес до книги – важливий вид духовних інтересів дитини. Коли вона читає книгу, то проявляє емоційне ставлення не лише до змісту, але і до процесу ознайомлення з ним.

Перший інтерес до книжки з'являється у дошкільному віці при слуханні змісту книги, розгляданні ілюстрацій. 

Активно формується інтерес до читання у молодших школярів, бо це основний вид навчальної діяльності.

У підлітків читацький інтерес стає більш стійким і вибірковим.

І дуже важливе значення має вибір книг для читання, особливо художніх. 

Ми пропонуємо вам провести Тиждень дитячого читання з кращими творами світової  літератури.

Ми пропонуємо книжкову виставку 

"Усі ми починаємо з книжки".

Ми також познайомимо вас із художниками-ілюстраторами

 дитячих книжок на книжковій виставці "Чарівний пензлик"

                                        

У перший день Тижня ви зустрінетеся з літературою Франції.

 Молодші школярі  познайомляться  з маленькою Козеттою, а старші з  епіскопом Міріелем, вчинок якого " перевернув" життя Жана Вальжана з твору  французького письменника Віктора Гюго "Les Miserables" – "Знедолені"

На другий день вас покличе літературна казка Німеччини.

Знайомтесь: Вільгельм Гауф. Казкар, якому доля відвела всього 25 років життя. Але він подарував світу три альманахи казок, один роман та декілька сатиричних творів. "Світ дорослих, – писав він, – давно втратив довіру до прекрасної королеви Фантазії та її доньки Казки". Ми пропонуємо нашій малечі познайомитися з казкою "Der Zwerg Nase"- "Карлик-Ніс". Читачі середнього відділу можуть прослухати казку "Kaltes Herz" – "Холодне серце".

29 березня до себе в гості вас запросить сонячна Італія. 

Хлопчик Цибуліно зі своїми друзями Редисочкою та шляхетним графом Вишенькою залюбки розкажуть вам про свої пригоди та познайомлять з Джанні Родарі чудовим італійським письменником.

Четвертий день Тижня подарує подорож до Скандинавії.

 Сельма Лагерлеф та Астрід Ліндгрен познайомлять вас зі своїми героями Нільсом Хольгерссоном, Аккою з Кнебекайзе, Малюком та Карлсоном, який мешкає на даху. Книги цих  чудових письменниць Швеції "Nils Hokgerssons underbara res genom Sverige" – "Чудова мандрівка Нільса Хольгерсона по Швеції" та "Lsllebroz  och Karlsson pa tatet" – "Малюк і Карлсон,який живе на даху"

День п'ятий приведе вас до туманного Альбіону.

Маленькі наші користувачі познайомляться зі каченятком Тімом, героєм оповідання англійської письменниці Енід Блайтон "Famous Duck Tim" – "Знамените каченя Тім", а користувачам  середнього відділу ми пропонуємо зустріч з Редьярдом Кіплінгом і його чудовою повістю "Mowgli" – "Мауглі"

А завершить наш Тиждень дитячої книги  суботній День Інформації "Усі ми починаємося з книжки". Хто не зміг, з різних причин, завітати в нашу бібліотеку впродовж Тижня, він зможе передивитися наші виставки і прослухати уривки улюблених книжок в наш підсумковий День інформації.

"Весна підніме келихи тюльпанів" (Л.Костенко) 21.03 Всесвітній день поезії

 

Кожний поет – це материк планети Поезія, який можна відкривати знову і знову...

Осягаючи глибини поетичних рядків, людина вчиться розуміти саму себе. І чим швидше вона навчиться це робити, тим багатшим буде її духовне життя.

Поезія – це музика душі і відчувати цю музику, пройматися нею непросто.

На жаль ви, шановні наші школярі, легковажно і несерйозно сприймаєте уроки літератури, на яких вам пропонують розглядати поетичні твори.

На жаль ви забуваєте, що мистецтво слова допомагає формувати, збагачувати  ваш внутрішній світ, формує морально-етичний потенціал, розвиває інтелект, естетичний смак... 

Колектив бібліотеки пропонує  книжкову виставку "Весна підніме келихи тюльпанів" .

На ній ви можете познайомитися з українською поезією різних років та напрямків. 

Читайте, пізнавайте, відчуйте смак українського слова!

Жінка в історії України. Книжкова виставка.

 Благословенні Богом українки: шляхетні пані, мудрі Берегині.

Не знає світ достойнішої жінки ніж та, що народилась в Україні. 

Вродливі, гонорливі, непокірні, розсудливі, сміливі і завзяті.

Талановиті, віддані і вірні, душею щирі, на добро багаті.

Долонями готові світ зігріти. Любові полум'я у серці не згасає.

Де шлях проліг ваш - проростають квіти, сміються діти, сонце в небі сяє.

Сестра, кохана, мама і дружина, хоч доля ваша всякою буває

Незламні духом ви, як Україна. Нехай вас Бог з небес благословляє.

Шевченко

 Вітаємо Вас, дорогі друзі!

Нарешті у нас знову з'явився інтернет. І Ви знову маєте змогу дізнаватися про наші нові виставки, про цікаві матеріали, які ми публікуємо, побачити нові ролики наших друзів - юних художників Академії мистецтв.

Перший весняний місяць березень завжди проходить проходить під знаком Тараса Григоровича Шевченко. З нагоди Дня народження поета ми пропонуємо книжкову виставку

"Щовесни, коли тануть сніги і на рясті засяє веселка, певні сил і живої снаги ми вшановуємо пам'ять Шевченка" ( Т. Міненко).

А проілюструвати її ми вирішили промовою (скороченою) Івана Малковича, українського поета, письменника, видавця з нагоди вручення йому Шевченківської премії у 2017 році.

Промова на врученні Шевченківської премії

В середині 1980-х улюбленою розвагою кількох молодих поетів була, зокрема, й така: комусь із "непосвячених" ми цитували певні знакові рядки і просили відгадати, хто їх написав.

От, наприклад: "Слова дощем позами­вались… І не дощем, і не слова…"  Люди називали і Вінграновського, і ще когось – най­начитаніші припускали, що це Еліот чи Сен-Жон Перс… І як солодко було відкривати їм, що це – Шевченко! І що "Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий" чи, скажімо, "Готово! Парус розпустили…" – це теж Шевченко.

Ми хвалилися Шевченком, як у тому давньоукраїнському канті: "І Тобою, милий Боже, повсякчас хвалюся".

Як же нам хотілося довести всьому світові, що Шевченко і модерний, і сучасний, адже з нього постійно ліпили тільки селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного кобзаря, що печально пощипує струни кобзи чи бандури.

Тобто: "Читайте "Наймичку" й "Тополю", забудьте "Мертвим і живим", як уїдливо зауважив сучасний поет.  

Біда в тому, що в багатьох шкільних і студентських авдиторіях саме такий образ Шевченка переважає й досі — кріпак і селянський поет-мученик. "Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха…" – закли­кав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя….

…І не випадково уже в наші драматичні дні відважний син древнього вірмен­сько­го народу Сергій Нігоян гине в центрі Києва за ідеали гідності саме з Шевченковими словами на вустах: "Борітеся – поборете!". Не випадково, перекрикуючи той незабутній протестний брязкіт наростаючого бойовиська, молода українська письменниця, стоячи на вершечку барикади на Грушев­ського і показуючи пальцем на янучарів, з убивчою силою проголошуватиме Шевченкове: "Во Іудеї, во дні они, во врем’я Ірода-царя… романські п’яні легіони паскудились…"….

Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати про горопашного кріпака, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а змінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здава­лося, жодних шансів на успіх, створив сам себе. І це його світіння бачили всі – і той свавільний п’яний дячок, з яким малий Тарас читає псалтиря над померлими, – а читає він найкраще за всіх своїх ровесників — і навіть норовистий Павло Енгельгардт, до якого хлопчик приходить по дозвіл навчатися у хлип­нівського маляра, бо з дитинства любить малювати вояків і коней, це його найбільша пристрасть, і він вперто шукає вчителя. Енгель­гардт швидко збагнув, що йому до рук потрапив справжній скарб, адже Тарас най­дотепні­ший, найспритніший, він усе робить завиграшки, талановито, – кращого за нього не знайти! І він бере хлопця спочатку у Вільно, а потім і в столицю….

…А уявіть, який по­­тужний і світлий талант треба було мати, щоб довкола його викупу з кріпацтва і вступу в Ака­­де­мію закрутилися такі імениті люди, як Жуковський, Брюлов і багато інших. Це просто якась нереальна історія!.. Достоту історія про успіх. Хоча, треба чесно визнати: якби більшість з тих людей знали, що допомагають передовсім поету, а не художнику, нічого б такого не сталося….

Його чекає феєричне життя – він бачив, як живуть вищі суспільні прошарки, він умів бути франтом, був улюбленцем веселого творчого това­риства – адже він не тільки художник, а ще й чудово співає, легко віршує…

…Але виявляється, що те його внутрішнє світіння, то далеко не абажурне сяйво, то – вогонь правди. Він ані на мить не забуває про своє коріння і про ту не-правду, яка панує на його батьківщині. Шевченко має мужність не записатися в лави прославляльників російського царя, який хай і лівим ґудзиком правої поли, але теж був причетний до його викупу з неволі. Але для генія правда – понад усе. І Шевченко переливає свою правду в поезію, і його слова снуються в такій божистій послідовності, що, змикаючись одне з одним, дають нам вічну, непро­минальну енергію українського духу.

Шевченко розуміє, як ця правда може окошитися на його долі, він знає, що роблять з тими, хто йде супроти – і словом, і дією, як страчений Рилєєв (ось, до речі, чиїм іменем варто було б нази­вати наші вулиці – просто вчитаймося у майже всуціль українські назви творів Рилєєва – "Войнаровський", "Мазепа", "Нали­вайко", "Богдан Хмель­ницький" – більшого українофіла серед російських письмен­ників не було і, мабуть, вже й не буде).

Однак Шевченко не вміє і не хоче кривити душею, у якій клеко­тить праведний гнів і мрія про ідеальну, майже міфічну Україну. І ось його землякам уже й не соромно показатися на люди: дивіться, ми є, бо в часи, коли над слов’янщиною літав Бог-Творець і розсіював зерно геніїв, яке зійшло у Польщі в 1798-му (Міцкевич), у Московії – 1799-го (Пушкін), а в Україні – 1814-го року – про нас не забуто, ми теж присутні у Великому Божому задумі….

…Незрідка в наших зрусифікованих містах до мене підходять на вулицях люди і російською мовою дякують за книги. Але ж книги мої – українські. Тобто люди в такий спосіб дають зрозуміти, що вони за те, щоб їхні діти читали і навчалися українською мовою. У них з різних причин з мовою не склалося, але діти їхні мають її знати й шанувати.

Нарешті мусить бути закон, який захистить право кожного українця отриму­вати всі послуги української мовою – від крамниць і громадських установ — до ґлян­цевих видань, радіостанцій і телебачення, де всі, без винятку, ток-шоу і про­грами повинні вестися державною мовою (за чітко випи­са­ними винятками для крим­ських татарів та кількох інших націо­нальних меншин, які купно тут прожи­ва­ють).

Треба звести до розумного міні­му­му вивіски, писані мовою агресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт "Варєнічная Катюша" – так неначе той москаль щодня й щогодини без­честить нашу безталанну Катерину.

Кажуть, що мовний закон може комусь за­шкодити, але це непрада. Шкодить його відсутність. Згадайте, скільки чудо­вих сучасних україн­ських пісень ми відкрили для себе, відколи вступив у дію закон про музичні квоти.

Колись дуже дотепно перефразував Шевченка навічно молодий Назар Гончар. Пишучи про "перевертнів у бузині", він завершив свого вірша Шевчен­ковим рядком, але в іншому написанні: "та соловейко не за тих". І справ­ді, соловейко не за них. Адже відомо, що мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб, і навіть, на превеликий наш жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: "Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію… Втратити рідну мову і перейняти чужу — се найгірший знак підданства…".

Адже сказано: на початку було Слово, яке, як відомо, формує свідо­мість. І з цим сло­вом ми неод­мінно повернемося до самих себе і нарешті повно­кровно з’яви­мося на культурній карті світу.

У моїй скромній книжечці, яку сьогодні удостоєно такої високої відзнаки, є вірш про дивовижну особливість української абетки, яка починається з Ангела, а закінчується Янголом, і вони обидва мовби захищають нашу абетку від А до Я – Ангел і Янгол. Такого нема в жодній мові. Але іноді, на жаль, навіть їхнього захисту замало, бо цей захист повинна гарантувати Українська Держава. І ось коли ми матимемо гідний захист і Мови, і Держави, тоді нарешті

…Буде бито

Царями сіянеє жито!

А люди виростуть. Умруть

Ще незачатії царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата.

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Іван Малкович, письменник, поет, видавець, лауреат Шевченківської премії

 10 березня 2017