Поетичний Листопад

    Чи спадало вам на думку, що назви місяців у нашій мові дуже влучні? Пам'ятаєте: "Січень січе, лютий лютує..." чи "Йде листопад застеля килими..."?

    Отже, про листопад. Вимовте це слово -  і почуєте, як повільно, з тихим казковим шелестом опадає листя та встеляє землю. Можна зануритися чобітками в цей різнобарвний килим та шурхотіти, шурхотіти, шурхотіти...

    А ще "листопад" - найромантичніша назва, сповнена чарівності й смутку. Недарма більшість поетів просто обожнювали осінню пору, бо вона частіше надихала їх на творчість. Давайте ж згадаємо ті поетичні рядочки.

Максим Рильський

* * * 

Осінній холодок над спраглою землею

Шатро гаптоване широко розіп'яв

І з рук його падуть, як з рогу Амальтеї,

Плоди налиті вщерть, і довгі пасма трав.

О, груди, радістю осінньою налиті,

Прозоросте думок і сило синіх жил!

Як сонце, перейти хотів би я по світі,

Щоб з успіхом зайти за мідний небосхил.

Хтозна чи вславлюсь я ділами голосними,

Чи блискавицею проріжу далеч літ,-

Та любо вірити, що знов земля цвістиме,

І новий плід зачне, і вродить новий плід!

Володимир Сосюра

ОСІНЬ

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні в синій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом

синьоока осінь їде навмання.

В'яне все навколо, де пройдуть копита,

золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні й розкида кругом.

Скрізь якась покора в тишині розлита,

і берізка гола мерзне за вікном.

Олександр Пушкін

ОСІНЬ

(Уривок)

Засмутлива пора! Очей зачарування!

Приємні дні її прощальної краси,

Люблю природи я розкішне завмирання,

В багрець і золото одягнені ліси,

У вітті вітру шум та свіже повівання,

В імлі багристій ледве чутні голоси,

Проміння нерясне, і перші ще морози,

І сивої зими віддалені погрози.

Переклад М. Рильського

Сергій Єсенін

* * *

Ниві зжаті, пущі голі,

Від води туман і сирість.

Колесом за сині гори

Сонце тихо закотилось.

В сні дорога збиту косу

Розпустила біля хати.

Їй наснилось... трохи зовсім

До зими лишилось ждати.

Ах, і сам в багряних шатах

Вчора бачив я з туману:

Місяць, як руде лошатко,

Запрягався в наші сани.

Переклад Б. Чіпа

Олександр Олесь

ОСІНЬ

В вічно зелених лісах

Сталась пожежа велика,

Сосни, смереки в сльозах,

Вітер регочеться дико.

В морі зеленім - огні:

Ватри дуби розкладають;

Наче свічки жалібні,

Ясно берези палають.

Сосни, смереки в сльозах,

Вітер огонь розливає.

В вічно зелених лісах

Хтось загорівсь і вмирає.

Поль Верлен

ОСІННЯ ПІСНЯ

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях.

Блідну, коли

Чую з імли - 

Б'є годинник:

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.

Вийду надвір - 

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

З жовклим листям.

Переклад Г. Кочура

Ліна Костенко 

* * * 

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! - та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче кошик серед трав - нема мелодій...

Федір Тютчев

ОСІННІЙ ВЕЧІР

Є в ясності осінніх вечорів

Урочиста краса і безгоміння,

Зловіщий блиск, червоний тон кущів,

Листків пожовклих легке шелестіння.

Прозорими туманами блакить

Вже сиротливо землю сповиває.

Передчуванням близьких бур

на мить Рвучкий, холодний вітер пробігає.

Безсилля втому ллє. Воно само - 

Та лагідна усмішка зав'ядання,

Яку в живих істотах ми звемо

Красою соромливою страждання.

Переклад Ю. Клена

Михайло Лермонтов

* * * 

Коли хвилюється золотокоса нива,

І свіжий ліс шумить під леготом дзвінким,

І стигне у саду малинобарвна слива

Між листям тінявим, зеленим і тугим;

Коли в росі, подібний до намиста,

В рум'яні вечори чи в ранки осяйні

Із-під куща конвалія пашиста

Привітно уклоняється мені;

Коли струмок бринить в зелені хащі яру

І, думці даючи щасливих дар хвилин,

Слова шепоче, виповнені чару,

Про мирний край, де народився він, - 

Тоді смиряється в душі моїй тривога,

тоді розходяться всі зморшки на чолі, - 

І щастя можу я збагнути на землі,

І в небесах я бачу Бога!

Переклад М. Рильського

Генріх Гейне 

* * *

Пізня осінь. Мла на полі,

Холод. Сірі зграї хмар.

Дерева безлисті, голі,

Ще страшніші від примар.

Лиш одно стоїть самотньо

Й досі в зелені в гаю

Мовчки плаче і скорботно

Хилить голову свою.

Осінь вже й на серці в мене,

Пустка і в душі моїй.

А те дерево зелене - 

То, кохана, образ твій.