пʼятниця, 28 січня 2022 р.

"Ніхто не бачив сліз, ніхто не чув благання - Без зойків падали скривавлені тіла..." 29.01 - День пам'яті Героїв Крут.

    В грудні 1917 року, порушуючи всі міжнародні правові норми, Москва пішла широким наступом на Україну, бо в Росії почався голод і розруха.

Командували більшовицькими військами українці: Антонов-Овсієнко, Юрій Коцюбинський (син українського письменника Михайла Коцюбинського) та Віталій Примаков (усі троє були розстріляні більшовиками у 1938).  

Українська армія була знищена своїми і добита більшовицькою пропагандою. Українці залишали фронт і до політичного життя робилися байдужими та пасивними. І коли, нарешті, українські лідери відважилися проголосити IV Універсал, то захищати державу абсолютно не було кому. На Київ повалила орда Муравйова. От тоді на оборону столиці молодої держави вийшли зовсім юні студенти та гімназисти. Погано озброєні, погано одягнені - вони стояли на смерть. 

              
        Надворі холодна, сувора зима, і вчора сказали у школі: 

"Під брами столиці їх сунеться тьма - душителів нашої волі..."

Удома дбайливо книжки поскладав: "Вернусь, буде час для науки..."

І вперше в житті по-військовому взяв військову рушницю у руки. 

У матері сліз не було на виду: дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию худу: "Щоб не простудивсь, часом, сину..."

Як бруками рідного міста ступав (тричвертімільйонного міста!), 

В загоні ні разу ніхто не спитав: "Чому вас іде тільки триста"...

Чорнів - червонів потолочений сніг, день Слави писав Україні: 

Боролись, аж поки останнім поліг юнак у вовняній хустині... 

                                                                                                          (О. Кобець)

Коли юних крутян доколювали багнетами, в Києві йшли бої між більшовиками-арсенальцями та залишками УНР. Більшовицька газета "Правда" у 1918 році писала: "У Києві вуличні бої. Українські війська на чолі з головокомандувачем товаришем Коцюбинським ведуть запеклі бої...". І саме іменем Юрія Коцюбинського розстрілювали на місці тих, хто мав необережність розмовляти українською мовою, носив вишиту сорочку чи тримав вдома портрет Шевченка... 

Коли крутян більшовики повели на розстріл, своєю останньою життєвою дорогою нескорені молоді люди співали гімн "Ще не вмерла Україна" , який розпочав гімназист Григорій Пипський. Серед розстріляних були і двоє друзів - два Володимира: Шульгін і Наумович. Прощаючись хлопці міцно обнялись, і в цей час кулі ворога прошили молоді тіла українських патріотів. Їх так і поховали в одній труні на Аскольдовій могилі. Пізніше в 1934 році влада зруйнувала кладовище. Мати Володимира Наумовича Софія прах сина і його друга перенесла до родинного поховання на Лук'янівському цвинтарі. До 29 січня 1996 року лише одна людина в державі знала, що тут знайшли спочинок двоє героїв, котрі віддали своє життя за незалежність України. Це краєзнавець Людмила Проценко. Сімейну таємницю їй довірила родичка Наумовича.


 


"На станції, що має назву Крути, серед зими троянд буяє цвіт...

Ніколи Україні не забути, цих юних душ нескорений політ". 

Пропонуємо вам познайомитися з матеріалами нашої тематичної полички: 

"Ніхто не бачив сліз, ніхто не чув благання - 

Без зойків падали скривавлені тіла..."



 

Немає коментарів:

Дописати коментар