пʼятницю, 22 липня 2022 р.

Становлення Державності - 28.07 - День Української Державності

 Ми - українці... Ріже вухо комусь те слово від злоби.

Ми - лицарі святого духа й терпіння вічного раби.

На наші голови злітало чимало планетарних гроз.

Нехай шипить нікчемне жало услід нам зверхньо: малорос.

Ми вчили світ, як сіять жито, як не пускать у дім біду.

Цариці, вродою умиті, були у нашому роду. 

Старання ми не позичали, бо гожі до усяких справ.

Від нашого хлібця і сала ніхто очей не відвертав.

( В. Крищенко)


На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить на південному заході Східноєвропейської рівнини - "проти сонця, головою до Чумацького Возу (сузір'я Великої ведмедиці), ногами до синього моря", як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, в якому степова волелюбність і непокірність поєдналася з європейською раціональною поміркованістю.

Бути українцем - значить пишатися своєю Вітчизною. Красою української природи, древніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною.

Бути українцем - значить розбудовувати справжню незалежну державу і духовно "повертатися" в родину народів Європи, виконуючи заповітну мрію багатьох поколінь українських патріотів.

Бути українцем - значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії та безстрашні захисники українського народу.

Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом з твердою вірою в її світле та величне майбутнє, у святість цієї прекрасної землі дає кожному українцеві, незалежно від того, молодий він чи сивий,  живе він в Україні чи в інших краях, право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!

Давайте згадаємо деякі миттєвості історії та людей, які сприяли становленню нашої державності...


Тільки Україні притаманне історичне явище "козаччина", що по суті було спробою мирним шляхом звільнитися від феодальної та іноземної підлеглості й отримати право вільно працювати на рідній землі. Іван Франко справедливо стверджував, що козацтво, яке було самопородженням українського народу, було його захисником і мало на меті  національне і соціальне визволення рідного народу.

Пам'ятаємо: Гетьман Пилип Орлик у вигнанні склав першу в Європі Конституцію - основний закон, за яким живе кожна держава. Син Пилипа Орлика Григорій вступив на військову службу у Франції та дослужився до найвищого звання маршала. Тепер на місті колишнього маєтку Григорія Орлика під Парижем збудовано міжнародний аеропорт "Орлі", названий на честь Орлика.



В Україні його звуть Кобзарем. "Кобзар" - книга,  Кобзар - людина, яка її  написала. Здається, ще нікому з поетів не випало такої високої  честі - називатися в народі іменем свого творіння. У "Кобзарі" Україна вперше побачила себе, кожний українець відчув до себе увагу, повагу, співчуття. Шевченко створив націю, бо вручив народу його слово для вільного спілкування зі світом. Шевченко оживив Україну своєю поезією. Подвиг Шевченка полягає в тому, що у нього не було комплексу неповноцінності. Він не відчував себе меншовартісною людиною. Він сприймав світ гостріше, цікавіше, ширше, аніж більшість його сучасників на теренах всієї Російської імперії. Шевченко завжди був і залишається найбільшим українським націоналістом. Бо саме він заклав підвалини українського націоналізму. І, напевно, завдяки йому український націоналізм  в теорії і в практиці завжди був більш гуманістичним, без будь-яких проявів шовінізму чи расизму ( про що переконливо засвідчують поема "Кавказ", "Єретик", дружба з чорношкірим актором Олдріджем, повага до киргизів на засланні). Він звів українців з колін. Прочитавши його безсмертне послання "І мертвим, і живим, і не народженим...", розумієш, якою повинна бути національна еліта.

Пам'ятаємо: Тарас Шевченко зі своїх 47 років:

- до 24 років свого життя був кріпаком;

- 10  років прожив на засланні в солдатах;

- останні 4 роки життя жив під наглядом поліції і не смів приїжджати в       Україну;

- і тільки 9 років свого життя був вільною людиною.

Однак і тих 9 літ вистачило Тарасу Шевченку, щоб на всю Україну блиснув його могутній талант.



22 січня 1918 року Центральна Рада на Софійському майдані оголосила Четвертий Універсал, де Україну було проголошено незалежною державою. Аби відстояти цю незалежність, Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським відправила на фронт - Київ тоді с усіх боків оточили більшовики - Студентський курінь, який пішов на перший і останній в своєму житті бій під Крутами 29 січня 1918 року, в 130 кілометрах від Києва. Бій з армією Муравйова, яка мала чотири тисячі бійців, тривав п'ять годин. Майже всі українські бійці загинули. Вони назавжди ввійшли в історію України як герої. Правда про цей бій  десятиліттями замовчувалась, і тільки  2006 року на залізничній станції Крути було відкрито Меморіал пам'яті героїв. Вважається, що саме завдяки героїзму українських студентів  під Крутами  вдалося затримати більшовиків на декілька днів, що дало можливість тодішній українській владі підписати Брест-Литовський мирний договір. Правда, це врятувало Україну від більшовиків  ненадовго...

Пам'ятаємо: коли крутян вели на розстріл, своєю останньою життєвою дорогою нескорені молоді люди співали гімн "Ще не вмерла Україна". Серед розстріляних були і двоє друзів - два Володимира: Шульгін і Наумович. Прощаючись, хлопці міцно обнялись, а в цей час кулі ворога прошили молоді тіла українських патріотів. Їх так і поховали в одній труні на Аскольдовій могилі. Пізніше,  1934 року, влада зруйнувала кладовище. Мати Володимира Наумовича Софія прах сина та його друга перенесла до родинного поховання на Лук'янівському цвинтарі. До 29 січня 1996 року лише одна людина в державі знала, що тут знайшли спочинок двоє героїв, які віддали своє життя за незалежність України. Це краєзнавець Людмила Проценко. Сімейну таємницю їй довірила родичка Наумовича.




Зараз нереально уявити, що таке  повстати в 1990 році проти СРСР, де прошепотіти про щось українське було неможливо, а про прояв патріотизму й поготів. "Революція на граніті", яка продовжувалася з 2 по 17 жовтня 1990 року на Майдані Незалежності, була повністю організована силами студентства. На той момент вона не мала аналогів у Європі, адже "оксамитові революції Східної Європи  1989 року  проводили зрілі політики. Частина вимог протестувальників була виконана урядом, і саме ця подія мала колосальний вплив на те, що через 10 місяців, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення Незалежності України. До речі, серед учасників Революції на граніті були люди, які й нині ведуть активне політичне життя : Олесь Доній, Оксана Забужко, Тарас Прохасько, Олег Тягнибок, Анжела Рудницька, В'ячеслав Кириленко, Олександр Ірванець, Вахтанг Кіпіані та інші

Пам'ятаємо: "Вчора я відвідав табір, де голодували студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість, я почув від них: ми виховувалися на ваших творах... Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими, однак ця самопожертва була зустрінута жорстоким, бездушним реготом тієї партократичної більшості, яка претендує на те, щоб керувати життям нашого народу... І саме ця нечувана бездушність потрясла мене до глибини душі... З такими, хто з безмежно жорстоким та глумливим реготом зустрічають трагедію власного народу, страждання дітей України, я не хочу мати нічого спільного. Оцим і пояснюється мій вихід з КПРС...Я не міг в інший спосіб виявити їм почуття своєї солідарності..." - Олесь Гончар.




До 18 лютого їх було дев'ять. 18-21 лютого - 86. Після від травм, які були отримані під час лютневого протистояння 2014 року, загинуло ще 17 чоловік. Дорослі і зовсім діти, герої "Небесної  сотні" назавжди залишаться з нами, а їхній подвиг і через століття жителі нової України - незалежні від росії  - будуть пам'ятати як великий прояв патріотизму.

Пам'ятаємо: В останній телефонній розмові з рідними Роман Сеник сказав:"Я стою тут за вас, ваших дітей, онуків, за Україну. Хтось повинен стояти". Це були останні слова героя Небесної сотні.





24 лютого 2022 року "русскій мір" прийшов нас примушувати до миру та любові під дулами автоматів. Та силою не будеш милою. Ми зневірилися у ваших "братніх" почуттях. Не треба нас захищати. Чому ви вважаєте себе патріотами, але відмовляєте в цьому визначенні нам?  Народ України розуміє, що плата за Незалежність та Державність дуже висока. Але вони того варті. Бо потрапити під вплив божевілля "русского міра" буде означати знищення української нації. Ті криваві події, які ми пережили в  Бучі, Ірпені, Гостомелі, Харкові, Краматорську, Херсоні, Нікополі та в багатьох містах і селах , трагічні події в Маріуполі, - це по суті  визвольна війна за нашу свободу, нашу незалежність, нашу державність. 

Пам'ятаємо: " Я все люблю в своїм краю: криницю, звідки воду п'ю, та повні гомону ліси, та дзвони срібної роси... Я все люблю в своїм краю: Найбільше матінку свою, ласкаву, радісну, єдину... Люблю, як сонце, Батьківщину."

(М. Сингаївський)

Слава Україні ! Героям Слава!

Слава нації! Смерть ворогам!

Україна понад усе!!!