середу, 25 листопада 2020 р.

28 листопада – День пам’яті жертв голодомору… «Повернути історію народу, а історії правду»

 

 «Україна довго боролася за право з’ясувати масштаби Голодомору. Десятки років нам тлумачили, що  в Україні не було  голодомору, а був неврожай. Але в кожній українській родині – на Слобожанщині чи на Поліссі, на Дніпропетровщині  чи Донбасі – знали, що то був голод, створений штучно і з чіткою метою.

На території країни не було військових дій, але це була справжня віна. Війна людини з голодом. Війна за власне життя. Рахунок загиблих йшов на мільйони. Україна втратила чверть свого населення.

Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – 1000, майже 25 тисяч  - щодня. 11 тисяч сіл були спустошені…»   ( Віктор Ющенко)



 

Бібліотека дуже шанобливо  та чуйно відноситься до цієї теми. У нашому «Куточку пам’яті» кожен користувач може познайомитися з документами та художніми творами того жахливого періоду…

«Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, коли  не  тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найшаленішою і найнещаднішою енергією, не зупиняючись перед придушенням  будь-якого опору…» (В . Ленін, секретний лист  В ЦК).

Рано чи пізно  таємне стає явним. Так сталося і з секретним листом Леніна, який планував на партз’їзді влаштувати таємну нараду і закликав своїм листом до нещадності: «…Чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства нам удасться розстріляти, тим краще. Слід саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли і думати.» Підпис: Ленін.

В наступному десятилітті Сталін повторив «методичні настанови» свого вчителя – тільки  вже з українським селянством. І головним підручним у нього став соратник Леніна по акції 1922 року – той же таки Молотов, а потім долучилися ще й Постишев, Косіор….

 

ПАМ’ЯТЬ ПРО ЦЮ ТРАГЕДІЮ МАЄ СТАТИ ПЕРЕСТОРОГОЮ ДЛЯ ЛЮДСТВА НА МАЙБУТНЄ.

 


Пропонуємо вам декілька книжок з нашої онлайн-виставки про ті часи…

 


         Голодомор. Геноцид українського Народу 1932-1933. К.,2008

       Брошура у стислій формі розповідає про головні причини найжахливішої за масштабом та перебігом подій трагедії, яку пережив український народ.


 

 







   Кирій І. Голодна весна:         Автобіографічна. Повість.-К., 1993.

     Відомий український письменник розповідає про трагічні події 1933 року, які він хлоп’ям пережив сам. На сторінках твору  перед читачем постануть жахливі картини голоду і все, що з ним пов’язано: людоїдство, смерть,моральний занепад людини…














Кульчицький Ст. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення.-К., 2008

       На підставі багатьох документів і свідчень автор встановлює, що Голодомор в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилученням у селян всього наявного у них продовольства. В книзі доведено, що Сталін застосовував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної «революції згори».



 

  Лисивець А. Спомини.- К., 2008. 
         Пропонована книжка спогатів про дві       українські катастрофи – Великий голод і   Велику війну. Твір написала сільська   вчителька «в шухляду», без жодних   надій на прижиттєве опублікування.









                                                                              


Скрипка Л. Бабусина оповідка.-К., 2009.
Жахливу сторінку лихоліття внукам повідує свідок тих подій – старенька бабуся. Про свавілля і звірства директора сільської школи та нечувані перипетії, у корті потрапляють діти, дізнаємося з  оповідання «Мішень»



 

 


Запаліть  свічку на згадку про них….

 

четвер, 19 листопада 2020 р.

21 листопада - День Гідності та свободи

 

21 листопада назавжди увійде в історію України. Це наш день. День нашої Свободи. День, коли у киян почуття гідності змусило їх відстояти своє місто,своїх дітей, своє майбутнє.

Пропонуємо вам есе бібліотекаря першої категорії Кононової Г. В.,  присвячене подіям, які відбувалися у листопаді-грудні 2013 року.



Перший сніг «вогняної зими».

У дитинстві всі нетерпляче чекають першого снігу. Радо чекають! Бо кому ж не хочеться, щоби темна й брудна земля вкрилася нарешті пухнастим, чистеньким, «смачним» снігом? Але не тільки дітлахи цього чекають ­­­– дорослі теж хочуть, щоб листопадовий сумний пейзаж заграв світлими барвами. Тому що багато хто саме з першим снігом пов’язує зміни на краще.

«Ми прагнемо змін!» – енергійно лунало над бунтівним Майданом. Ця пісня Віктора Цоя тоді була доречна як ніколи. Так! Країна конче потребувала змін, тому слова тієї пісні  стали гаслом часу.

Та це все буде ще попереду. А тоді невесело тягнувся такий собі звичайний похмурий листопад. Похмуре небо. Похмурі люди, зраджені своїм президентом-«проффесором», що злякався «заклятого брата» і позадкував у справі, яка виявилася для всіх надзвичайно важливою.

 Лише  молодь ще  сподівалася. Студенти в центрі столиці протестували, закликали, переконували. До них долучалися й інші. В повітрі застигло неймовірне напруження. Всі відчували: щось має статися.

І сталося! Ось начебто захотілося владі встановити новорічну ялинку. Саме тоді, 30 листопада. За будь-яку ціну. Отже, бий студентів! Кийками, чоботами. Не лише хлопців, а й дівчат. Що, тікають?  То доженемо і поб’ємо сильніше! Бандюгам закон не писаний. Агов, не чекали такого?


Дійсно не чекали. Лише коли відео цього злочину облетіло телеканали, всі побачили: це справжні бандюги! І місто вибухнуло. Як вони посміли?! Категоричний і потужний заклик «Банду – геть!» набув популярності зі швидкістю надзвукового винищувача.

Спочатку було  не до кінця зрозуміло, що все змінилося. Наступного дня мешканці ще займалися своїми окремими маленькими справами, не усвідомлюючи, що в них уже з’явилася велика спільна справа – Майдан! 1 грудня центр столиці заполонили численні силовики – однакові хлопці в однакових шоломах із опущеним непроникним забралом. Стало на душі незатишно й тривожно.

А ввечері почалася справжня зима. Заметіль раптово спіймала наше розгублене місто в снігову пастку. Зупиняла засліплених колючим вітром пішоходів, заважала водіям, наліплюючи на лобовому склі щось сніжно-химерне.

І цього разу зовсім не хотілося спостерігати за снігопадом, задерши голову. А раніше колись можна було довго захоплено дивитись, як сніжне небо білими зірочками сходить додолу. Прямо як у Бориса Пастернака. Але сьогодні все було не так. Який там Пастернак? Забудьте!


Зловісні постаті в шоломах виникали зовсім у несподіваних місцях, заважаючи пересуватися знайомими вулицями. Побачивши зачинений центральний вхід до глядацького залу Будинку офіцерів,  майбутні глядачі вимушені обходити будівлю, тупцювати у неосвітленому дворі, мерзнучи й чекаючи своєї черги, щоб зайти через «чорний» вхід. Яке приниження!

А навпроти будинку офіцерів – Маріїнський парк. Там теж товчуться ці «шоломи». На кожній стежці, якою можна потрапити до парку. Отже, не потрапиш!

Улюблений парк, де добре знаєш кожну алею, кожний кущик, де взимку годували з рук не лише довірливих білочок, а й осмілілих синичок. І тепер втратили можливість туди зайти…Як це сталося?

Вони вкрали наш парк. Вони вкрали наше місто! Вони хочуть украсти країну і нашу свободу.



Гнівною хвилею закипіло обурення – не загасити. Відчуття необхідності відстояти свою гідність і право на свободу свого вибору вихлюпнулося в центрі столиці десятками,  а потім і сотнями тисяч рішучих громадян, високими барикадами, запахом всюдисущого диму.

А заметіль, що накрила місто саме 1 грудня, все сипала і сипала сніжним порохом, дивуючи вулиці й перехрестя  впертістю першого снігопаду. Почалась зима.

І почався Майдан – цілеспрямований і відчайдушний.





пʼятницю, 13 листопада 2020 р.

16 днів проти насильства

 З 25 листопада по 10 грудня  проводитиметься всесвітня акція "16 днів проти  насильства".

Бібліотека долучилася до акції і оформила книжкову виставку 

" Кожна дитина - це нагадування про те, що Бог ще не зовсім втратив віру в людину" (Р. Тагор)

Художні твори, які представлені на виставці, звертають увагу читача на долю дитини в суспільстві. На долю сироти, раба, дитини, яку ніхто не любить... 









Читайте, міркуйте...

понеділок, 9 листопада 2020 р.

"Всі разом пишемо диктант"

 Вітаємо всіх з ювілеєм  "Всеукраїнського диктанту національної єдності"


     Колектив бібліотеки  завжди брав участь у написанні диктанту. І цього разу ми не стояли осторонь.  Це завжди цікаво перевірити себе, а потім обговорити з колегами текст диктанту.



     Цього року Іван Малкович написав саме такі слова, під якими може поставити свій підпис кожний бібліотекар це ".... такі приємні відчуття, як гортання сторінок, запах паперу...." 



    Колектив бібліотеки, майже у повному складі, писав диктант "Виклики книжкової ери", наша колега Купрійчук Ганна працювала фотокореспондентом.


    11 листопада ми з задоволенням перевіримо себе.