середа, 26 січня 2022 р.

27.01 - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. "Забути - означало вбити жертви ще раз. Ми не змогли запобігти їхньої смерті першого разу. Ми не повинні дозволити вбити їх знову" (Елі Візель)


За межами жаху 
  

Голокост...Яке зловісне слово! Його походження етимологічний словник пояснює утворенням від англ. Holocaust і лат. holocastum, що означає "цілковите спалення". Більш вдалого терміну годі було підібрати. "Всеспалення", отже спалення всього, всіх - таким у пам'яті людства назавжди залишиться геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно шість мільйонів євреїв. Тим не менше повного поіменного переліку жертв досі не існує.

    Поняття "Голокост" увійшло в мою свідомість ще в підлітковому віці, коли батько, який під час окупації Києва був 12-літнім хлопчиком, розповів про страшну трагедію Бабиного Яру. Він згадував, що більшість київських євреїв усвідомлювали, навіщо їм наказали зібратися із цінними речами. У місті звідусіль чувся моторошний плач приречених, який часом перетворювався просто на відчайдушне виття. Від нього, казав батько, аж кров стигла у жилах. Ця розповідь дуже мене вразила. Дуже!


Іншим разом батько повідав мені про поневіряння єврейського хлопця під час війни. Дізнався про це, коли життєві обставини звели двох різних людей в одній палаті санаторію. Ось дядько Леонід і розповів татові свою драматичну історію. Він був із єврейської родини Житомира, на початок війни йому виповнилося 13. Коли гітлерівці захопили місто, зібрали всіх євреїв, щоб відіслати на розправу. Везли у вантажівці. Вночі. І мати сказала йому: "Синку, ти маєш вижити заради всіх нас. Рятуйся як зумієш". На повороті, коли машина загальмувала, вона буквально виштовхнула сина, тим самим врятувавши його. Але про це вже не дізналася. 

Більше двох років Льоня блукав далекими поліськими селами Житомирщини та Київщини. Приходив уночі чи у глибоких сутінках. Стукав, просив хліба й води. Йому не відмовляли ніколи, часто пропонували переночувати. Але більш, ніж на одну ніч хлопець не наважувався залишатися. В теплу пору року можна проводити ночі в лісі. А от взимку  було складніше. Одну зиму ховався в монастирі. Допомагав на кухні, збирав хмиз, прибирав. Та якось настоятелька пошепки попередила, що має відомості про майбутню облаву в обителі та навколишніх селах. Ледве встиг втекти до лісу.

А одного разу будинок, до якого постукав, виявився хатою місцевого поліцая. На щастя, його вдома не було, а дружина підлітка не видала. Навіть встигла нашвидкоруч зібрати для нього харчів. 

Ось так і рятувався. Завдяки допомозі звичайних людей, які теж на собі відчули всі надскладні реалії воєнного часу. 

Це історія з присмаком гіркоти, хоча Леоніду вдалося зберегти своє життя. А от його родині та сусідам - ні. 

Після війни парубок неодноразово намагався дізнатися про долю своїх батьків. Марно! Чи згинули вони в якомусь концтаборі, чи було їх страчено в лісі десь під Житомиром - невідомо. Документів про цей злочин не лишилося. Мабуть, тому й не існує повного поіменного переліку жертв Голокосту. Та ми пам'ятаємо про них. І пам'ятатимемо завжди. Бо "Забути  - означало вбити жертви ще раз." (Елі Візер). Скільки зламаних людських доль! Шість мільйонів загиблих від тих гітлерівських злочинів просто не осягнути. 

Недарма відомий французький письменник Бернар Вербер сказав: "Голокост... це за межами жаху".

Г.В. Кононова, бібліотекар I категорії.



Бібліотека ім. М.М. Коцюбинського пропонує тематичну полицю видань, що присвячені Голокосту. Щоби пам'ятали! Щоб молоде покоління усвідомило: цей жах не має повторитися. Ніколи більше!



 

    

Немає коментарів:

Дописати коментар