субота, 15 травня 2021 р.

ЄС на книжковій полиці. До Дня Європи.

     Європа - це континент різних традицій та мов, але, водночас, спільних цінностей. ЄС захищає ці цінності. Він заохочує співробітництво між народами Європи, сприяє єдності, зберігаючи розмаїття, та забезпечує соціальну спрямованість своїх рішень.
    Історичне коріння Європейського Союзу сягає Другої світової війни. Ідея європейської інтеграції мала на меті попередити убивчі війни та їхні руйнівні наслідки. 
 Вперше вона була запропонована Міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом у промові 9 травня 1950 року. Ця дата - "День народження" того, чим є зараз ЄС, відзначається щорічно як День Європи. 

Знайомтесь з матеріалами про ЄС в нашій бібліотеці на поличці Юного політолога.






Відкриваючи Європу. Чехія
Авторський нарис.
Follow the Red Rose

Прага, Злата Прага! Місто древнє і сучасне. Місто Яна Гуса, Франца Кафки, Карела Чапека, Ярослава Гашека, Вацлава Гавела, яких знає весь світ. Місто, від величі якого перехоплює подих. Собори з витонченими готичними шпилями. Шляхетна музика старовинних органів. На Староміській ратуші - славнозвісний астрономічний годинник зі своїми моторошними легендами. Невимовна значущість Карлового мосту. Ось так відчуваєш сиву мудрість століть. І приходить просте усвідомлення, що вдалося торкнутися самого серця Європи, почути його піднесений ритм.
Вікно в Європу по Празьки
З екскурсоводом нам пощастило. Це була викладачка університету, залюблена в своє місто і в свою справу. Розповідала цікаво, вміла тримати увагу. Туристи завжди намагалися стати до неї ближче. І завжди поспішали за її червоною трояндою. Справа в тому, що всі гіди Праги мали в руках яскравий предмет, на який орієнтувалися екскурсанти: табличку, квітку, навіть довгу парасольку. У нашої пані гіда була ясно-червона троянда на довгій стеблині. Follow the red rose! Слідуй за трояндою! І тобі відкриються таємниці Старого міста, звитяжні діяння короля Карла IV, який перетворив Прагу на найбільше місто Центральної Європи, неймовірна велич собору святого Віта, який зводили кілька століть і при погляді на який забуваєш, що треба дихати. Так троянда в руці екскурсовода допомогла розквітнути ясній квіточці щастя в душі: ти тут, ти бачиш це, ти відчуваєш це, ти дихаєш цим! Ти в Європі.
І де б ми в Чехії потім не були: чи гуляли вулицями столиці, чи ходили набережною в Карлових Варах, чи піднімалися крутими сходами до замка Штернберг, чи захоплювалися співучими водограями (в Києві та Вінниці тоді ще не побудували) - нас не покидало відчуття щастя і причетності до нашого європейського майбутнього.

Про сувеніри та мови.


Чи можна собі уявити, що в звичайному українському супермаркеті продавець чи касир здатні спілкуватися з іноземцем англійською? Навряд. Навіть у Києві. А от у Празі - будь ласка. Не кажучи вже про сувенірні крамниці, де продавцям якимось дивом вдається з першого ж погляду визначити, якою мовою звертатися до відвідувача. Так було і з нами. Тільки-но переступали поріг крамнички, як чули звертання російською. А заходив хтось інший - до них французькою, наприклад, чи німецькою. Дивина, та й годі! Ця проникливість просто шокувала.

Як не загубитися в Європі

Того вечора нас спіткала неприємна пригода: ми заблукали. Коли куратор нашої групи об'явив, що ввечері матимемо вільний час, туристи розбрелися хто куди. До речі, всім повідомили, яким трамваєм доїхати, і попередили, щоб обов'язково заздалегідь придбали квитки, бо водій не продає, а штрафи величенькі. Купити ж їх можна було в багатьох місцях - в метро, наприклад, чи в Т-кіоску, що на зупинках. Окей, зрозуміло, все просто. Начебто.
Це був наш перший день у Празі, і ми вирішили просто походити вулицями столиці, всотуючи атмосферу міста. Напередодні Хелловіну натовпи іноземних туристів (дехто в масках і костюмах) вешталися центром столиці. Ну й ми серед них. Ось тут торгують сувенірами. І там теж. Ще й смаколики пропонують. А далі - квитки на концерт органної музики. Всюди гамір та метушня. Голова обертом.
Коли, втомлені, вирішили рушати до готелю, на трамвайній зупинці Т-кіоску не знайшли. От халепа! Треба шукати метро. В який бік іти - хтозна. Спитати нема в кого, бо на вулиці - лише іноземні туристи. Намагалися вгадати напрямок і зрозуміли, що ходимо по колу. Та раптом - ідея: спитаємо у того афроєвропейця, який торгував квитками на органний концерт. Звернулися англійською, і він дуже зрозуміло пояснив, як дістатися до метро, де ми нарешті й купили трамвайні квитки.
Чеські трамваї ходять за розкладом, який можна побачити на електронному табло на кожній зупинці (і в нас такі почали з'являтися!) Цікаво, що в Європі дверима транспорту керують пасажири: натиснув кнопку - відкрилися, а ні - то поїхали далі. Дрібниця, кажете? Та в нас колись так буде? Щоб люди самі відповідали за все, не лише за кнопку дверей?
У вагоні спитали в дівчини, чи далеко до потрібної зупинки. Знову англійською. А може спробувати російською? Колись у Чехії саме її вивчали як іноземну, особливо після 1968 року. "Танки идут по Праге…" – відчайдушно писав поет Є.Євтушенко. Російська? Ні, дівчина її не знає. Що, панове росіяни, допомогли вам ваші танки? Молодь вивчає англійську. Або німецьку. Саме німецькою могли говорити молоді поліціанти, до яких звернулися у пошуках нашого готелю - це вже після трамваю. Вони знайшли нам карту мікрорайону на автозаправці. Ура, хай живе чеська поліція!
В готелі ми були майже опівночі. Неймовірно втомлені, але задоволені. Ще б пак - така євро пригода! Виявилося, що від зупинки йти було б нескладно, якби не темна пора доби.
Друзі, вивчайте іноземні мови - ви зможете не лише порозумітися з продавцем квитків, вас зрозуміють в супермаркетах, в магазині Kafka BookStore і деінде. І ви не загубитеся. З європейськими мовами відкривати Європу простіше.
Follow your dream, або Як не закрити Європу
Отже, враження від подорожі були неймовірно яскраві й позитивні. Але... Але була одна деталь, яка отруювала наше занурення в європейське свято. Справа в тому, що до складу нашої великої (ледь вміщалась у двоповерховий автобус) тургрупи входила певна кількість старшокласників з Донецька. Їх було біля двадцяти. І вчителька. Нічого особливого, начебто. Діти як діти. Поводилися пристойно. А от про вчительку розмова окрема.
Коли наш празький гід з трояндою знайомилася з групою, то спитала, чи всі ми з Києва. І тут з вуст вчительки несподівано пролунало: «Папрашу нє аскарблять!» Всі завмерли. Гід закліпала очима й чемно зробила вигляд, що не почула. Ми, кияни, були приголомшені: звідки ця люта ненависть, що ми їй зробили? Чи це така помста за Помаранчевий Майдан і програш донецької команди?

Не знаю, але після цього ми намагалися триматися від донецької пані подалі.
Незабаром вона знову «відзначилася». Куратор нашої групи серйозно попередив, що графік екскурсій щільний і якщо хтось запізниться на час відправлення від готелю, то автобус не чекатиме. І ось вона запізнилася. Її клас уже давно перебував у салоні, всі інші туристи теж прийшли вчасно. А її нема. Вирушили без неї. Яка педагогічна безвідповідальність!

Після екскурсії мали вільний час. Коли ввечері почали вже збиратися біля автобуса, виявилося, що не всі школярі на місці. І ми, кияни, ображені цією «педагогинею» допомагали шукати підлітків. На щастя, обійшлося без пригод. Та був момент, коли прийшло розуміння: їм просто пощастило не загубитися у великому місті. Ми бачили, як дехто зі школярів намагався розпитувати місцевих, звертаючись до них російською. Але їх не розуміли. А англійською, певно, діти не вміли.

Що робила та донецька вчителька 2014 року... Шкода її учнів! Для них саме такі, як вона, «закривають Європу». Але все більше випускників звідти бажають стати студентами саме в Україні. Вивчають мови – як українську, так і іноземні. Бо прагнуть відкрити для себе не тільки Європу, а й увесь світ, слідувати за своєю мрією.
 
Follow you dream and be happy!

Бібліотекар 1 категорії Кононова Г.В.
Автор тексту та фото
Г. Кононова


Немає коментарів:

Дописати коментар