2025 р. "Пам'ятаємо..." 30 січня - 95р. від дня народження Всеволода Нестайка - "Чарівника з Країни Сонячних Зайчиків"

 

Його книжками зачитуються  мільйони дітей "від 2 до 102...", і якби зібрати воєдино всю їхню до нього любов - вона осяяла б всю Україну...

Мова, звичайно, ж про найславнішого  українського дитячого казкаря та письменника Всеволода Нестайка- автора знаменитих "Тореадорів з Васюківки" - чи не найкращого українського дитячого роману минулого століття. Важко знайти в нашій  літературі щось настільки веселе, талановите і дотепне, як ця неперевершена книга письменника, якого часом називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. 

Недаремно "Тореадори з Васюківки" перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливого Почесного списку Андерсена, як один  із найвидатніших творів світової літератури для дітей. А за повість казку "Незвичайні  пригоди в лісовій школі" Всеволода Нестайка було відзначено літературною  премією ім. Лесі Українки, найвищою нагородою за кращі твори для дітей в Україні. Письменник став лауреатом премії ім. Миколи Трублаїні за повість-казку "Незнайомка з  Країни Сонячних Зайчиків", лауреатом премії ім. Олександра Копиленка за казку "Пригоди зайчика Косі Вуханя та їжачка Колька Колючки". На Першому Всесоюзному конкурсі за кращу книгу для дітей, Всеволод Зінов'євич отримав другу премію за повість в оповіданнях "П'ятірка з хвостиком". Декілька знятих за творами Письменника фільмів отримали на міжнародних фестивалях високі нагороди - "Гран-прі" на фестивалі в Мюнхені ( "Тореадори з Васююівки" - 1968 ), Головні Премію на фестивалі в Австралії (він же - 1969), спеціальний приз ("Одиниця з обманом" в болгарському Габрово - 1985).

Розповідаючи про своє бажання стати дитячим письменником, Всеволод Нестайко зазначив: "Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, - сонячно, весело, цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими".

Ось звідкіля витоки такої неповторної Країни дитинства, створеної Нестайком, яка подарує вам багато сміху, веселощів, радощів, пустощів.

Всеволод Нестайко... варто назвати лишень саме його прізвище -  і відразу ж на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть  посмішки, а в очах їхніх мам і тат, загорають веселі бісики. Та й чимало бабусь та дідусів це прізвище не залишить байдужим: вони відразу ж засвітяться сонечками, бо і їм пригадається власне дитинство.

І хоч яку книгу письменника ви не прочитаєте, неодмінно і завжди Сонячний зайчик оселиться у вашому серці. А тому - візьміть до рук - вже вкотре! - та прочитайте будь-яку Нестайкову книгу !

Бліц - вікторина за творами В. Нестайка  "В  Країні Сонячних Зайчиків" та "Дивовижні пригоди в Лісовій школі"

1. Як можна було потрапити в Країну Сонячних Зайчиків?

2. Скільки веснянок повинно було бути на обличчі дитини, яка могла потрапити в казкову країну?

3. Назвіть улюблену квітку сонячних зайчиків.

4. Яка квітка була улюбленою стравою дядечка Яся?

5. Назвіть найближчих Веснянчиних друзів.

6. Хто такі Біль Каналія, Джон Дибуль і Том Павук?

7. Чому печера мала назву "Тридцять три лиха"?

8. Які предмети викладали в Лісовій школі:

    Пантера Ягуарівна?

    Макак Макакович?

    Бурмило Михайлович?

    Жираф Жирафович?

    Мамонт Африканович?

    Бегемон Гіпопотамович?

    Єлизавета Патрікіївна?

9. Хто з учнів лісової школи складав віршики про своїх однокласників?

10.Хто такі:

    Грифа?

    Крякс?

    Ґелгуш?

    Пиндик?

    Куку?

    Шуля?

    Пак?

    Льолик?

    Карпуша?

    Чижик-Пижик?

    Чік та Чирик?

    Цінь та Цвірінь?

11.Які предмети викладали в лісеї "Кондор":

    Карл Карлович?

    Шуліка Сапсанівна?

    мадам Какаду?

    сеньйор Фламінго?

    герр Вальдшнеп?

     Тук Тукович?

    Лелек Лелекович?

    Гагара Альбатросівна?

    Пилип Пугач?

    Сойка Сойківна?

    Тьох Тьохович?

    Коршак Соколович?

Читайте і відгадуйте!

2025 р. "Пам'ятаємо..." 29 січня - День пам'яті героїв Крут

 

"Крути - бій, відвага, честь!"

В грудні 1917 року, порушуючи всі міжнародні правові норми, Москва пішла широким наступом на Україну, бо в Росії почався голод і розруха.

Командували більшовицькими військами українці: Антонов-Овсієнко, Юрій Коцюбинський (син українського письменника Михайла Коцюбинського) та Віталій Примаков (усі троє були розстріляні більшовиками у 1938).  

Українська армія була знищена своїми і добита більшовицькою пропагандою. Українці залишали фронт і до політичного життя робилися байдужими та пасивними. І коли, нарешті, українські лідери відважилися проголосити IV Універсал, то захищати державу абсолютно не було кому. На Київ повалила орда Муравйова. От тоді на оборону столиці молодої держави вийшли зовсім юні студенти та гімназисти. Погано озброєні, погано одягнені - вони стояли на смерть.

Надворі холодна, сувора зима, і вчора сказали у школі: 

"Під брами столиці їх сунеться тьма - душителів нашої волі..."

Удома дбайливо книжки поскладав: "Вернусь, буде час для науки..."

І вперше в житті по-військовому взяв військову рушницю у руки. 

У матері сліз не було на виду: дістала вовняну хустину

І ніжно закутала шию худу: "Щоб не простудивсь, часом, сину..."

Як бруками рідного міста ступав (тричвертімільйонного міста!), 

В загоні ні разу ніхто не спитав: "Чому вас іде тільки триста"...

Чорнів - червонів потолочений сніг, день Слави писав Україні: 

Боролись, аж поки останнім поліг юнак у вовняній хустині... 

                                                                                                          (О. Кобець)

Коли юних крутян доколювали багнетами, в Києві йшли бої між більшовиками-арсенальцями та залишками УНР. Більшовицька газета "Правда" у 1918 році писала: "У Києві вуличні бої. Українські війська на чолі з головокомандувачем товаришем Коцюбинським ведуть запеклі бої...". І саме іменем Юрія Коцюбинського розстрілювали на місці тих, хто мав необережність розмовляти українською мовою, носив вишиту сорочку чи тримав вдома портрет Шевченка... 

Коли крутян більшовики повели на розстріл, своєю останньою життєвою дорогою нескорені молоді люди співали гімн "Ще не вмерла Україна" , який розпочав гімназист Григорій Пипський. Серед розстріляних були і двоє друзів - два Володимира: Шульгін і Наумович. Прощаючись хлопці міцно обнялись, і в цей час кулі ворога прошили молоді тіла українських патріотів. Їх так і поховали в одній труні на Аскольдовій могилі. Пізніше в 1934 році влада зруйнувала кладовище. Мати Володимира Наумовича Софія прах сина і його друга перенесла до родинного поховання на Лук'янівському цвинтарі. До 29 січня 1996 року лише одна людина в державі знала, що тут знайшли спочинок двоє героїв, котрі віддали своє життя за незалежність України. Це краєзнавець Людмила Проценко. Сімейну таємницю їй довірила родичка Наумовича.

Слава Україні! Героям Слава!

2025 р. "Пам'ятаємо... "Взявшись за руки - до волі! 22 січня День Соборності України

Шановні наші користувачі! Зі святом! З Днем Соборності України! 

В цьому році виповнюється 35 років незвичайній події:

Київ, Львів та багато інших міст України побачили незвичайну картину. Люди узявшись за руки, утворили вздовж доріг "живі ланцюжки". Таким єднанням уперше відзначили вони знаменну дату, яку вперто замовчували більшовики, - День  Соборності України.

...Софійський майдан у Києві 22 січня 1919 року. Тут зібралися 

десятки тисяч жителів міста, члени Директорії та уряду Української Народної Республіки, галицька делегація, іноземні дипломати.

12 година дня. Духовенство на чолі з архієпископом виходить  урочистою процесією з собору під святкові дзвони, яким вторує звук гарматних пострілів з Печерська. Настає знамення мить. Над принишклим майданом  лунають слова державного секретаря Лонгина Цегельського про волю Західно-Української  Народної Республіки об'єднатися в  одну українську соборну державу. Грамоту-ухвалу Української Народної Ради з його рук приймає голова Директорії Володимир Винниченко. Потім професор Федір Швець проголошує довгоочікуваний Універсал : "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, ЗУНР (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і  Наддніпрянська Велика Україна.. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за що вмирали кращі сини України". 

В нашій бібліотеці  можна ознайомитися з матеріалами  Українського інституту національної  пам'яті "Інформаційні матеріали до Дня Соборності України - 2025", переглянути нашу тематичну поличку, присвячену цій даті.

Цьогоріч  ця дата  не лише  символізує єднання Заходу і Сходу, а й об'єднання українців в ім'я перемоги над "русскім миром"!

Слава Україні! Героям слава! 

 Слава Нації ! Смерть ворогам! 

Україна понад усе!

 

2025 р. Пам'ятаємо..." М. Носов - людина, яка подарувала дітям Незнайка та його друзів

 

Якщо назвати ім'я Микола Носов, підсвідомість одразу підкаже " Незнайко!" І це не дивно  у бувшому  Союзі було доволі важко знайти дитину ( та, мабуть, і дорослого), який не читав трилогію М. Носова про Незнайка. Цього коротульку ( зростом з огірок) у крислатому капелюсі і штанях кольору канарки обожнювали всі. Саме за те, що він не був "піонером- зразком для всіх". В Незнайці  вирувала спрага життя, спрага відкриттів та здорового хуліганства. Та при цьому Незнайко був добрим малюком. І дітям було приємно ототожнювати себе з таким героєм. Його відразу визнали за свого.

А чи знали ви, шо Незнайко народився у... потягу? 

За свідченнями редактора журналу "Барвінок" ( саме в цьому чудовому  часописі, в лютневому номері за 1953 рік, вперше і вийшов "Незнайко") Василь Воронович: "В купе Микола Носов розмовляв з киянином Богданом Чалим - він тоді був редактором "Барвінка". І Носов розповів Чалому, що давно виношує історію про маленький народ, який живе в казковій країні. Але все не  наважується. І тоді Богдан Чалий сказав:" Як тільки ти приїдеш додому ( письменник їхав в Ірпінь провідати родичів), сідаєш за стіл і починаєш писати. Я буду  друкувати тебе у себе в журналі".  так воно і вийшло. Перші глави "Незнайка" були написані в Ірпіні. Зовнішність Незнайка письменник змалював зі свого сина Петра, дещо і з себе: любов до капелюхів і  вміння  вигадувати. А назва Квіткового міста - відсилка до Квіткової вулиці в Ірпіні, де письменник провів своє дитинство.

.

А ви знали, що Микола Носов - киянин? Він тут народився і вчився. У Києві до сих пір існує будинок у якому він "гриз граніт науки"- тодішня гімназія Стельмашенко (Рильський провулок, 10) прийшлося Носову навчатися і в школі, яка займала бувше Реальне училище (Велика Житомирська,2 - тепер  будинок Дипломатичної академії). А також в Художньому інституті 

(Вознесенський узвіз , 29 ( бувша вул. Смірнова-Ласточкіна), в якому Микола Носов займався фото справою.

В місті до сих пір існує особняк, в якому сім'ї Носових після революції виділили частину бувшої генеральської квартири. Це симпатичний п'ятиповерховий будиночок на вул. Саксаганського під №84-86. Та на ньому до сих пір немає меморіальної  таблички.

Одразу після новорічних канікул до нас завітала збірна група  гімназії № 179. І бібліотека познайомила дітлахів з улюбленим героєм їхніх бабусь і дідусів.

2025 р. Про що розповідають новорічні іграшки...

 

Скільки ж років ялинковій іграшці ? Чому новорічну ялинку здавна прикрашають справжніми мандаринками, яблуками та іншими смачними речами? Що символізують прикраси  ? І чому головною ялинковою іграшкою вважається саме кулька ?

У кожного предмета завжди існує зв'язок  зі світом. Адже предмети, речі, як і ми, мають корінь і велику кількість "родичів". Кожен предмет, кожна річ має  прототип. Так і зелені красуні, привертаючи до себе увагу, уособлюють райське дерево, а прикраси на них символізують біблійні яблука, одне з яких наша прародичка Єва так необачно запропонувала посмакувати Адамові...

У ХІУ столітті початок року німці перенесли на Різдво, проте звичай прикрашання ялинки перейшов на це свято у ХУІ ст.

Існує думка, що, що вперше прикрасив ялинку Мартін Лютер. Напередодні Різдва 1500 року, він приніс ялинку у дім, і, як нагадування про Віфлеємську зірку, запалив на ній свічки. Поряд з яблуками, пряниками, горіхами на гілках висіли фігурки янголів і пастухів .

Наприкінці  ХУШ у тій же Німеччині з'явилися перші скляні іграшки. Легенда пов'язує спробу створити штучні подоби фруктів ( скляні ялинкові кульки) з цілком конкретним роком, коли в країни не вродили яблука, а отже вішати  на ялинки було нічого. Щоб за цих умов не порушувати традицію, німці знайшли замінник яблукам - їх символи, скляні кульки.

В середині ХІХ ст. святкове дерево стало неймовірно популярним. На рубежі ХІХ -ХХ ст. ялинки почали прикрашати з певним шиком, Улюбленими ялинковими прикрасами були іграшки-насолоди - шишки, бурульки, зайчики, білочки, які випікали з тіста й обертали в золоту і срібну фольгу.

Найціннішими ялинковими прикрасами "гурмани" вважають антикварні прикраси, які, до речі, набувають зараз популярності. Кожне покоління, кожна епоха вносила в асортимент ялинкових іграшок свої прикмети і образи. Це особливо яскраво відображають прикраси домашніх ялинок. У сімейному зібранні іграшок, які купуються кожного року, до внуків і правнуків може дійти вся їхня історія.

З Новим 2025 роком Святковий атрибут новорічного столу

 

Святковий атрибут Новорічного столу

Непомітно приходить з казкової країни Новий рік, і не встигає кожен з нас озирнутися, як він вже буде на порозі нашої домівки. Ми радо зустрінемо його, бо завжди з нетерпінням чекаємо на той чарівний, дивовижний час, який він несе з собою. Свято Нового року не має законів і кордонів, його зустрічають люди  на всій земній кулі, але, звичайно не однаково і навіть у різний час. У кожній країні, кожний народ святкує Новий рік згідно зі своїми звичаями і традиціями, що виробилися впродовж багатьох століть і освячені віками.

Новий рік - це уособлення майбутнього, тому його треба зустрічати з радістю і щирим серцем, у колі найдорожчих і найближчих людей. Всі прикрощі, турботи і проблеми повинні залишатися у минулому році, поступаючись місцем щастю і надії у новому році. Зробіть крок у нове, а старе залиште позаду !

Отже, наша цікавинка!

Салат " Олів'є"  - такий же незмінний атрибут новорічних свят, як ялинка. Моди приходить і уходить, а "Олів'є" у кожному домі на всіх столах. Цей кулінарний шедевр став народним здобутком. А чи знаєте ви, чому легендарний салат має таке ім'я? Яким був його перший, авторський варіант?

В південній французькій провінції Прованс жила в ХІХ столітті родина кулінарів Олів'є, багатодітна і не дуже заможня. І все ж  сім'ї одного разу повезло:  їм вдалося створити соус, який мав особливий смак. Назвали його спочатку "Яєчним", пізніше дали романтичне "ім'я" - "Провансаль".

А знаменитий салат в 1860 році  винайшов  повар-француз Люсьєн Олів'є. Саме під його ім'ям салат і ввійшов у кулінарну  історію. Люсьєн Олів'є був хазяїном  ресторану і мав репутацію вправного кулінара. Його запрошували в найзаможніші аристократичні  оселі для приготування парадних  обідів, головним надбанням яких і став салат "Олів'є".

Рецепт приготування свого фірмового салату  Люсьєн Олів'є тримав у тайні до  самої смерті. І тільки в 1904 році рецептура була відтворена. 

Отже, Олів'є брав: - м'ясо двох відварних  рябчиків; 

- один відварений телячий язик;

- чверть фунта паюсної ікри;

- пів фунта свіжого салату;

- 25 відварних раків або банку омарів;

- пів банки дуже дрібних маринованих огірочків;

- пів банки сої кабуль;

- 2 свіжих огірка;

- чверть фунта каперсів;

- 5 яєць зварених круто і  той самий майонез "Провансаль".

Іноді до цього додавали солодкі яблука, трюфелі, спаржу, відварену осетрину чи севрюгу.

Майонез "Провансаль" треба було приготувати на французькому отці з добавленням 2 яєць та одного фунта прованської (оливкової) олії.

В наш час рецепт "Олів'є" зазнав змін. Тепер його пригодувати просто, і в склад салату ввійшли доступні продукти: варена картопля, солені або мариновані огірки , зелений горошок, лікарська ковбаска або курятина.

Та в історії кулінарного мистецтва Люсьєн Олів'є назавжди залишиться метром французької кухні, а його  знаменитий салат на святкових столах - неперевершеним шедевром.

 

Смачного!