понеділок, 29 листопада 2021 р.

Незабутнє інтерв'ю
(До 30-річчя референдуму 1 грудня 1991 року)

                                            

                                                  Ті, хто взяв участь у референдумі,
                                    змінили не лише власну долю,
                                                а й напрямок світової історії.                
                                                    С. Плохій, професор історії 



                                                           Час як вода - про це навіть у піснях співають. Минуло вже тридцять років від тієї знакової події, що визначила наш подальший шлях. Референдум 1 грудня 1991 року мав підтвердити або відхилити голосування Верховної Ради за незалежність, що відбулося, як всі знають, 24 серпня. Українці різного етнічного походження у всіх регіонах республіки прийшли на виборчі дільниці, щоб вирішити свою долю та долю України.

   Чи розуміли наші люди, що своїми руками творять історію? Мабуть, не всі. От ми, молоді, розуміли.
І усвідомлення цього факту переконливо підтвердилося під час несподіваного інтерв'ю, яке мені з чоловіком довелося дати двом солідним американським газетам: "The Washington Post" і "The New York Times" 30 листопада 1991 року, саме напередодні референдуму. Цікава вийшла розмова. 
Отже, 30 листопада, у вихідний, ми, молода пара, вирішили вдень прогулятися тихими навколишніми вулицями Печерська. Жили тоді на Липках. Поруч Верховний Суд та МВД, недалеко й Верховна Рада. Район неабиякий! 

І ось недалеко від "Шоколадного будиночка" до нас звернулася група людей: а чи не погодилися б ми дати інтерв'ю? Ну, звісно! Чого ж ні? Жінка-репортер із "The Washington Post" вміла говорити російською. Журналісту із "The New York Times" допомагав перекладач. Ми не знаємо, чи зупиняли вони когось до та після нас і чи намагалися взяти інтерв'ю в інших районах міста. Ще було цікаво, хто їм порадив зупинитися в цьому непростому куточку Києва. Напевно, без втручання тодішньої радянської адміністрації не обійшлося. Мабуть, хтось іще сподівався, що американці в цьому районі столиці отримають зручні для тієї влади відповіді на журналістські запитання. Скоріш за все. Але тут - бац! Зі своїми відвертими відповідями - ми, молоді та щирі.

Отже, кореспонденти спочатку назвали свої імена і делікатно поцікавилися, чи захочемо представитися ми. Та будь ласка! Ім'я, вік, рід занять. Американці зрозуміли, що мають справу з освіченою молоддю, тож стали ще уважніші. Розмова тривала хвилин двадцять - про майбутній референдум, вибори президента та наше бачення ситуації взагалі. 

Обговорювали прийдешній розвал Союзу. Ми сказали: хід всесвітньої історії доводить, що будь-яка імперія рано чи пізно розпадається і що бачимо ознаки того процесу. Що президент СРСР М. Горбачов нагадує пілота, літак якого потрапив у "штопор": як тільки він намагається щось вдіяти, щоб виправити ситуацію, то виявляється, що пізно, треба зробити вже щось інше. Тобто, як би Горбачов не намагався зберегти Радянський Союз, навіть в оновленому вигляді, нічого в нього не вийде.

До речі, повертаючись до того знакового референдуму, на якому понад 90% людей підтримали незалежність України, хочеться наголосити, що саме українці в той час творили історію. В своїй книзі "Брама Європи" Сергій Плохій, професор Гарвардського університету, писав: "Голосування за незалежність України означало кінець Радянського Союзу...Україна звільнила решту радянських республік, усе ще залежних від Москви". 

Але найголовніше в тому інтерв'ю було інше. І це "інше" тоді нас приголомшило. Американці запитують: чи можете відповісти, як завтра голосуватимете? Ми: звісно, можемо голосуватимемо за незалежність. Вони: так що, тепер у вас із Росією війна буде? 

Пауза. Німа сцена. Шок. Як це - війна? Чому війна? Навіщо війна? І нарешті ми відповідаємо: ні, яка війна? Буде економічна боротьба, протистояння. Але не війна!
 
    Багато що з тієї розмови забулося. Але цей фрагмент врізався на згадку. Ось так. Досвідчені люди побачили проблему одразу ж. А ми, молоді та наївні - ні. Хоча вже точилися бої в Придністров'ї. Ми тоді ще не могли зрозуміти, що такі тектонічні зрушення, як розвал Союзу, не відбуваються просто. А тривають дуже складно, довго і боляче. 2008 року бачили це на прикладі Грузії. А з 2014 року відчуваємо на собі. 

Історія свідчить: свою незалежність народи завжди важко виборювали, ціною численних жертв. Нинішня війна на наших східних рубежах - це війна за незалежність країни. І в день тридцятиріччя референдуму 1 грудня 1991 року про це варто згадати.      


                                          Г.В. Кононова, бібліотекар 1 категорії

  

Немає коментарів:

Дописати коментар