Тобі, Україно, мій подих останній...
В будинку, де розташована наша бібліотека, жили два хлопчики, два Віталіка - Бойко та Мельник.
Вони навчалися у 116 школі, ходили до нашої бібліотеки, жили своїм звичним хлопчачим життям...
Та коли настав час, зробили свій вибір і встали на бік світла, а не чуми.
Вони загинули, захищаючи свій дім, школу, бібліотеку, захищаючи нас.
Захист - це не тільки обов'зок, захист - це честь!
Імена, які ми не забудемо.
Імена, які нас не зрадили.
Імена, які нас захищали.
Обох звали Віталіями, а це ім'я з латини означає "життєвий, той, що дає життя". Вони віддали своє життя, щоби вижили ми.
"Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть убивці! Думайте лакузи!
Життя не наліза на ваш копил
Ви чуєте, на цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил !
Уже народ - одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля..."
В. Симоненко
Слава Україні!
Немає коментарів:
Дописати коментар